Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Гаряча і холодна кров

І

Одного дня, коли юні Мейзери були одружені більше, як рік, Жаклін зайшла до чоловіка в контору фірми, що займалася торгівлею залізними товарами й роботу якої він виконував більш-менш успішно. Відкривши двері кабінету, жінка зупинилася й вигукнула: «Ой, я вибачаюся...» — вона перервала частково тривіальну, проте дещо гостроцікаву сцену. У кабінеті стояв молодик, який їй був дещо знайомий і якого звали Бронсон: чоловік підвівся з-за столу йому назустріч. Бронсон обома руками міцно потискав руку її чоловіка — навіть більш ніж міцно. Коли вони почули, що увійшла Жаклін, обидва обернулися й та помітила, що очі Бронсона — червоні.

Через хвилю він вже виходив, і, проходячи повз неї, якось збентежено сказав їй:

— Ну як ви?

Вона ввійшла в кабінет чоловіка.

— А що тут робив Ед Бронсон? — із цікавістю запитала вона.

Джим Мейзер посміхнувся, ледь примруживши свої сірі очі, і тихо посадив її на свій стіл.

— Він просто забіг на хвильку, — легко відповів він. — Як справи вдома?

— Усе добре, — вона дивилася на нього загадково. — Що він хотів? — наполягала вона.

— Та так, зайшов по одній справі.

— Якій справі?

— Та так, нічого особливого. Просто справа.

— А чому його очі почервоніли?

— Хіба? — він невинно глянув на неї, й обоє розсміялися.

Жаклін встала й, обійшовши стіл, плюхнулася в його обертове крісло.

— Краще б ти мені розповів, — весело оголосила вона — бо звідси я не піду, допоки не дізнаюся все.

— Ну що ж...— спохмурнівши, він завагався. — Він попросив мене про одну невеличку послугу.

І зрештою Жаклін все зрозуміла, чи, більшою мірою, повірила інтуїтивному чуттю.

— Оу, — її голос став трохи суворішим. — Ти позичив йому гроші.

— Небагато.

— Скільки?

— Всього три сотні.

— Три сотні! — і голос її задзвенів, як холодна бесемерівська сталь. — Скільки ми витрачаємо в місяць, Джиме?

— Ну, приблизно п’ять чи шість сотень, гадаю, — він невпевнено глянув на неї. — Слухай, Жекі, Бронсон поверне мені борг. Він просто в невеличкій біді. Він зробив помилку, пов’язану з якоюсь дівчиною з Уодміра...

— А ще він знає, що ти славишся своєю непідкупною щедрістю, тож прийшов до тебе, — перервала Жаклін.

— Ні, — категорично заперечив він.

— А ти не подумав, що ці три сотні можуть знадобитися мені? — запитала вона. — Як щодо тієї подорожі до Нью-Йорка, яку ми не змогли собі дозволити минулого листопада?

Широка усмішка з обличчя Мейзера повільно осунулася. Він пішов і прикрив двері кабінету.

— Зрозумій, Джекі, — почав він. — Ти ж цього не знаєш. Бронсон — це та людина, з якою я обідаю майже щодня. Ми завжди разом гралися, коли були дітьми, ми ходили до школи разом. Хіба ти не бачиш, що я — єдина особа, до якої він може звернутися за допомогою? І саме тому — я не відмовлю.

Жаклін повела плечима, нібито струсила всі його аргументи.

— Що ж, — відповіла вона рішуче, — усе, що я знаю, це те, що він ненадійна людина. Йому вічно на все начхати, і якщо він не бажає працювати, це справа його — тому він не має виживати твоїм коштом.

Зараз вони сиділи по різних краях столу й кожен говорив так, як зазвичай розмовляють із дітьми. Усі фрази починалися з: «Послухай», а обличчя одягли маску довготерпеливості, хоч їм ледве вдавалося її зберігати.

— Якщо ти не розумієш, то я не зможу тобі пояснити,  — підбив підсумки Мейзер після того, як пройшло п’ятнадцять хвилин, а голос його був уже на межі роздратування. — Серед чоловіків існують деякі зобов’язання, які слід виконувати. У таких випадках ти не зможеш просто відмовитися від позики грошей, особливо коли справа, подібно моїй, багато в чому завдячує прихильності ядра компанії.

Коли він це говорив, то одягав пальто. Разом із жінкою він збирався поїхати на трамваї додому на обід. Автомобіля в них зараз не було — старий вони продали, а новий хотіли купити весною. Та саме сьогодні, цієї пори доби, трамвай був не найкращим вибором. За інших обставин вони б могли забути сварку в офісі, та те, що сталося потім, роздратувало поріз до серйозної, темпераментної інфекції.

Вони зайняли місця в передній частині вагону. Лютий завершувався — грайливе, скрупульозне сонце перетворювало млявий сніжок на брудні, веселі потічки, що розтікалися вуличними ринвами. Тому у вагоні було народу менше, аніж зазвичай — ніхто не стояв. Вагоновод навіть відчинив вікно, тож слабкий вітерець роздмухував останні подихи зими з трамвая.

Несподівано голову Жаклін заполонила приємна думка, що її чоловік, котрий сидів біля неї — найпривабливіший та найдобріший серед інших чоловіків. Спроба його змінити була такою дурницею. Можливо, Бронсон і поверне, зрештою, гроші, і як-не-як три сотні — ще не значний виграш. Звісно, краще б він цього не робив, а проте...

Її роздуми перервав вихор пасажирів, що застряг у проході, і Жаклін подумала про те, чому ж вони не прикривають свої роти долонею, коли кашляють, і ще вона щиро вірила, що Джим скоро придбає новий автомобіль. Хто знає, які хвороби можна підчепити в цих трамваях...

Вона повернулася до Джима, аби сказати йому про це, — та Джим вже встав й запропонував своє місце жінці, яка стояла біля нього в проході. Жінка, схвально мугикнувши, всілася на крісло. Жаклін насупилася.

Жінці було десь біля п’ятдесяти, і важила вона багато. Спочатку вона спокійно сиділа на тій частині місця, яку їй було виділено, та вже через хвилину вона почала захоплю­вати й розширяти територію своїми великими складками жиру, усе більше й більше цей процес перетворювався на безжалісне вторгнення. Коли вагон хитало в напрямку Жак­лін, жінка ковзала разом із ним, та коли коливання рухалося в інший бік, їй вдавалося винахідливо закріпитися та утримувати відвойоване місце.

Жаклін впіймала погляд чоловіка — він хитався, три­ма­­ючись за поручень — й очима, повними злоби, продемонструвала свою цілковиту зневагу до його вчинку. У його по­гляді прочиталося смиренне вибачення, та зрештою його за­полонила схема руху маршрутів, на якій він уважно зо­сере­дився. Огрядна жінка все більше й більше насувалася на Жаклін — зараз вона практично лежала на ній. Потім вона повністю повернула свою опуклу й злорадну голову до місіс Джеймс Мейзер й голосно розкашлялася прямо їй в обличчя.