Страница 40 из 87
V
У 1922 році, коли Енсон разом із молодшим партнером поїхав за кордон, аби вивчити деякі лондонські рахунки, подорож посприяла тому, що його взяли у фірму. Зараз йому було двадцять сім, він трішки погладшав, проте не втратив колишньої сили й, наділений манерами, виглядав досвідченішим, аніж інші. Люди молодші та старші любили цього хлопця й довіряли йому, матері були спокійними, коли їхні доньки опинялися під його заступництвом, завдяки вмінню Енсона ставити себе на один рівень разом із найстаршими та найконсервативнішими людьми у будь-якому товаристві. «Ви і я, — ніби говорив він, — ми єдині. Ми ж це розуміємо».
У нього були інтуїтивні й радше добросовісні знання про чоловічі та жіночі недоліки, і, як священик, він більше піклувався про зовнішній образ. Кожного недільного ранку, за традицією, він проводив уроки в сучасній недільній школі − навіть якщо холодний душ і швидка зміна костюму на суворий піджак було єдиним, що відділяло його від попередньої бурхливої ночі. Якось декілька дітей, об’єднані взаємним чуттям, пересіли з переднього на останній ряд. Він часто оповідав про цю оказію, і, як зазвичай, його нагороджували веселим реготом.
Після смерті батька він практично став головою родини й узяв на себе відповідальність за майбутнє молодших дітей. Через деякі складнощі його влада не поширювалася на батьківські володіння, які належали його дядьку, Роберту, який брав участь у кінних перегонах, за своєю натурою був добрим, проте мав шалену пристрасть до алкоголю.
Дядько Роберт та його дружина Една ще з юності добре ладнали з Енсоном, і як господарі були вельми розчаровані, коли таланти племінника не знайшли власного вираження. Він навернув його до міського клубу, до якого в Америці вступити було майже неможливо — туди могли приєднатися члени, сім’ї яких «допомагали в розбудові Нью-Йорка» (чи, іншими словами, були багатіями ще до 1880 року). Після того, як Енсона зробили учасником цього клубу, він знехтував можливістю на користь клубу Єлю, і дядько Роберт із цього приводу викликав його на серйозну розмову. Коли ж Енсон остаточно відхилив пропозицію вступити до лав Роберта Хантерса, до плеяди консервативної й дещо занедбаної маклерської контори, то їхні стосунки значно погіршилися. Як початковий вчитель, котрий навчив його всього, що знає сам, дядько висковзнув з Енсонового життя.
У його житті було так багато друзів, що всі вони постійно користалися його незвичайною опікою, і навряд чи знайшовся би хтось, хто б не був засоромлений його вульгарними балачками чи його звичкою напиватися де й коли завгодно. Його роздратовували похибки інших, а до своїх недоліків він ставився з гумором. Розповідаючи про незвичайні речі, що траплялися з ним, він завжди заражав сміхом інших.
Тієї весни я працював у Нью-Йорку й часто зустрічався з ним за обідом в Єльському клубі, членство в якому, за тимчасовою відсутністю власного клубу, мені забезпечував мій університет. Я прочитав про весілля Паули й одного ранку, коли запитав про неї, почув його розповідь. Після цього він неодноразово запрошував мене на сімейні вечері до свого будинку й поводився так, ніби якась спорідненість існувала між нами, і завдяки його переконливості я теж перейнявся такими відчуттями.
Попри те, що йому довіряли матері, я зрозумів, що його покровительське ставлення до деяких дівчат дещо відрізняється. Усе залежало від самої дівчини — якщо вона приховувала невизначеність, їй самій доводилося піклуватися про себе, навіть якщо поруч був він.
— Життя, — любив він пояснювати, — зробило з мене циніка.
У поняття «життя» він вкладав «Паулу». Інколи, коли він напивався, у його голові все змішувалося, і він думав, що вона безсердечно його покинула.
Такий «цинізм», чи радше усвідомлення, що легкодоступні дівчата не варті уваги, привів його до романтичних стосунків з Доллі Каргер. За ці роки той роман не був єдиним, однак уразив його до глибини душі, що мало визначний вплив на подальше сприйняття життя.
Доллі була донькою горезвісного публіциста, який завдяки одруженню став відомим. Сама вона виросла в Молодшій Лізі, дебютувала в «Плазі» й вступила в Жіночу Асамблею, і лише незначна кількість старовинних родин, до яких належали Хантери, могла засумніватися в тому, чи їй насправді належала така слава, бо її світлини так часто зустрічалися в газетах, що провокували надмірну увагу, на яку більше заслуговували інші дівчата. Темноволоса, з яскраво-червоними губами й рожевим, невинним рум’янцем, котрий вона приховувала шаром світлої пудри після першого року виходу в світ. Рожевощокість тоді не була в моді, усі мліли від Вікторіанської блідості. Вона носила суворий чорний костюм й стояла, запхнувши руки в кишені, трохи подавшись вперед, а на обличчі її завжди вимальовувалося легке презирство. Вона витончено танцювала, понад усе, що вона любила, танці були її одержимістю, навіть фліртувати їй не вдавалося так вишукано. З десяти років вона завжди закохувалася, і зазвичай без взаємності. А ті, хто її любили, а таких було чимало, набридали їй швидко, одразу ж після першого побачення, та, незважаючи на всі невдачі, вона зберігала тепло свого серця відкритим. Коли вона їх зустрічала, то завжди давала інший шанс, деколи — успішний, частіше ж це було фіаско.
Їй і ніколи не приходило в голову, що в тій погоні за ідеалом було щось таке, що об’єднувало тих, котрі відмовлялися її любити, − вони відчували її слабкість, млявість не в надмірності емоцій, а в невмінні ними керувати. Енсон осягнув це вже при першій зустрічі, коли не пройшло й місяця після весілля Паули. Він тоді багато напивався й вдав вигляд, нібито закоханий у неї. Потім він жорстоко її покинув та забув — і того ж дня він заволодів великими просторами її серця.
Як і інші дівчата того часу, Доллі була запальною й божевільно нестримною. Відсутність традиційної моралі в покоління, трохи старшого за неї, було простим наслідком післявоєнного прагнення позбавитися від консервативних манер, а Доллі була одночасно і старшою, і розкутішою, а в Енсона вона зустріла ті дві крайності, які завжди шукають емоційно незрілі жінки — небажання коритися слабкостям в суміші з сильною опікою. У його натурі вона відчула і характер сибарита, і рішучу незламність стоїка — а ці дві риси задовольняли всі потреби її натури.
Вона розуміла, що це буде складно, проте помилялася в причині — думала, що Енсон та його родина очікують більш грандіозного весілля, та вона негайно ж припустила, що її перевагою буде її байдужість до його алкогольної залежності.