Страница 38 из 87
IV
Він зневажав її та одночасно приваблював, при цьому наповнював тривогою. Спантеличена такою сумішшю його рішучості й вседозволеності, ніжності й цинізму, — невідповідністю, що для її простого розуму були не підвладні, — Паула звикла думати про нього як про двох різних особистостей. Коли вони були наодинці — на формальній вечірці чи разом із підлеглими, вона відчувала непереможну гордість у його міцній, привабливій присутності, у його опікунському, дбайливому чутті й розумі. В іншій компанії їй було важко, коли здатність спрощувати витончений снобізм показувала істинне обличчя. А це обличчя було вульгарне, наповнене простацьким гумором і безрозсудною жагою до задоволення. Тимчасово її розум втікав від цього, навіть привів до короткого таємного роману з колишнім шанувальником, але безрезультативно. Після чотирьох місяців у полоні життєдайної енергії Енсона всі інші здавалися його блідою подобою.
У липні він отримав наказ поїхати за кордон, і їхні ніжність та жага досягли апогею. Паула стрімголов обдумувала організацію майбутнього весілля — та незабаром вирішила відмовитися від цього лише тому, що до його дихання знову долучалися запахи коктейлів, а думки про веселощі хворобливо наповнювали душу горем. Після його від’їзду Паула писала йому довгі листи, повні скорботи за днями любові, які проминули в очікуванні. У серпні літак Енсона розбився над Північним морем. Після ночі, проведеної у воді, його з пневмонією знайшов екіпаж есмінця й відправив до лікарні, перемир’я підписали тоді, коли він опинився вдома.
Потім, коли вони отримали ще одну можливість бути разом без перешкод, загадкові зіткнення їхніх темпераментів спалахнули знову, спотворюючи їхні поцілунки й висушуючи сльози, роблячи їхні голоси менш гучними, змушуючи діалоги їхніх сердець звучати інтимніше, допоки давні довгі бесіди залишалися лише в листах, далекосяжних. Одного ранку біля маєтку Хантерів репортер світської хроніки протягом двох годин чекав на новину підтвердження їхніх заручин. Незважаючи на заперечення Енсона, першим абзацом у статті було: «Їх постійно помічають разом, у Саутгемптоні, Гот-Спрінгс й Туркседо-Парк». Та серйозні розмови перетворилися в безвихідні, довготривалі сварки, і роман ледь не завершився. Енсон звик напиватися й навіть запізнився на власні заручини, а Паула тим часом вимагала відмінного ставлення до себе. Його відчай був безнадійний перед чуттям власної гордості й знанням про свою персону: заручини остаточно зірвалися.
«Люба.... — так тепер починалися його листи, — моя любове, коли я прокинувся сьогодні посеред ночі й усвідомив, що все закінчено, то захотів померти. Я не можу жити далі. Можливо, якщо ми зустрінемося цього літа, то зможемо ще раз поговорити й прийняти інше рішення — ми були такі схвильовані й сумні того дня, і я не відчуваю, що проживу життя без тебе. Ти говориш про інших людей. Та чи ти не розумієш, що для мене немає нікого, окрім тебе...»
Оскільки Паула подорожувала Заходом, то інколи згадувала своїх залицяльників, аби здивувати Енсона. Та Енсон був надто кмітливим, аби дивуватися. Коли він зустрічав якесь чоловіче ім’я в її листах, то відчував впевненість й дещицю зневаги — він завжди був вищим за це все. Та все ж він продовжував сподіватися, що одного дня вони одружаться.
Тим часом Енсон із завзяттям поринув у весь рух й блиск задоволень післявоєнного Нью-Йорка, вступив у маклерську контору, приєднався до півдюжини клубів, танцював допізна й існував у трьох світах — своєму власному, світі молодості, випускників Єлю й тій частині світу, що сягала Бродвею. Та при цьому він завжди проходив крізь ту восьмигодинну, вдумливу рутину, що присвячував роботі на Волл Стріт, де синтез зв’язків його впливової сім’ї, його гострий розум й надмір справжньої фізичної енергії швидко просунули його вперед. Він володів таким рідкісним розумом, що проникав усюди; деколи міг з’явитися в офісі таким бадьорим, хоч і спав менш як годину, та такі випадки були рідкісними. Тож на початку 1920-тих рівень його доходу, включаючи податки, перевищував дванадцять тисяч доларів.
Оскільки традиції Єлю відходили в минуле, він ставав все більше й більше відомою особистістю серед однокласників у Нью-Йорку, популярнішим, аніж був у коледжі. Він жив у величезному будинку й мав всі можливості для введення інших молодиків в інші грандіозні будинки. Ба більше, його життя здавалося безпечним, коли їхнє переважно лише кволо починалося. Вони зверталися до нього за підтримкою, відчуваючи при цьому втіху, а Енсон із готовністю їм відповідав, відчуваючи насолоду в допомозі іншим й у вирішенні їхніх турбот.
Зараз у листах Паули не було чоловічих імен, та нотка ніжності лунала крізь них, чого не було раніше. Від деяких джерел він дізнався, що в неї з’явився серйозний шанувальник, Лоуелл Таєр, бостонець, багатій, і хоч він був впевнений у тому, що вона все ще його любила, йому довелося змиритися, що одного дня він остаточно її втратить. За винятком однієї жалюгідної доби, вона не була в Нью-Йорку майже п’ять місяців, і через те, що поширювалися плітки, у нього виросло непереборно тривожне бажання побачити її. У лютому він взяв відпустку й вирушив до Флориди.
Палм-Біч розкішно й широко розкинувся між блискучим сапфіром озера Верт, надщербленого з різних сторін заякорених човників-будинків, надзвичайним бірюзовим берегом Атлантичного океану. Великі готелі «Брейкерс» та «Роял Пойнсіана» здіймалися як близнюки над сонячним піском, а навколо них зібралися клуб «Денсінг Глейд», будинок азартних ігор «Бредлі» й дюжина фешенебельних крамничок, ціни яких утричі перевищували нью-йоркські. По ґратчастій веранді готелю «Брейкерс» дві сотні юних дів робили крок вправо, потім — вліво, крутилися, а потім — ковзали, використовуючи те, що в художній гімнастиці ознаменоване «подвійним кроком», тоді як дві тисячі дзвінких браслетів на двох тисячах рук рухалися то вверх, то вниз.
У клубі «Еверглейдс» після приходу темряви Паула, Лоуел Таєр, Енсон й ще один випадковий незнайомець грали в бридж. Енсону здавалося, що її добре, серйозне обличчя було блідим й засмученим. До цього часу він знав її близько десь три роки, а подорожувала вона — чотири чи п’ять.
— Дві піки.
— Сигарету? Ох, вибачте. Пас.
— Пас.
— Я подвоюю три піки.
У кімнаті, наповненій димом, було безліч столів для бриджу. Погляд Енсона зупинився на Паулі й наполегливо затримався навіть тоді, коли Таєр його помітив.
— Ставки? — розсіяно запитав він.