Страница 32 из 87
11.
На заході Джон зі своїми супутницями дісталися до великого схилу, що позначав межі володінь Вашингтона, й оглянулися назад: у сутінках долина лежала спокійною та миловидною. Вони присіли, аби закінчити трапезу, яку Жасмін взяла зі собою в кошику.
— Ось! — сказала вона й розстелила на каменях скатертину, акуратно склавши сендвічі. — Вони виглядають спокусливо, чи не так? Я завжди знала, що на природі їжа смакує більше.
— З цією фразою, — додала Кісмін, — Жасмін вступає до класу буржуазії.
— Зараз, — енергійно сказав Джон, — відкрийте свої кишені й подивіться, які коштовності ви захопили з собою. Якщо ви зробили вдалий вибір, то нас трьох чекає комфортне життя до кінця днів.
Слухняна Кісмін поклала руку в кишеню й дістала звідти два чарівних та блискучих камінці.
— Непогано, — вигукнув захоплено Джон. — Вони — не дуже великі, та... зачекай! — вираз його обличчя змінився, коли він підніс один камінець, аби розгледіти його на сонці. — Це не діаманти! Що ж трапилося?
— Святий Боже! — вигукнула Кісмін, здивувавшись. — Яка ж я нерозумна!
— Це штучні камінці, — спалахнув Джон.
— Я знаю, — вона вибухнула сміхом. — Я відсунула не ту шухлядку. Вони були прикрасами для сукні колишньої подруги Жасмін. Я вмовила її віддати ці камінці в обмін на діаманти. Раніше я ніколи не бачила нічого, окрім діамантів.
— І це все, що ти схопила?
— Боюся, що так, — вона мрійливо торкнулася до камінців. — Думаю, що ці подобаються мені більше. Я трішки втомилася від діамантів.
— Чудесно, — похмуро відказав Джон. — Доведеться нам жити в Гадесі. І ти до старості розповідатимеш неймовірні байки жінкам про те, що ти відсунула неправильну шухляду. На жаль, чекова книжка твого батька знищена разом із ним.
— Гаразд, а що не так із Гадесом?
— Коли я повернуся додому з жінкою свого віку, батько позбавить мене спадку, «шпурне гарячим вугіллям» — як висловлюються в Гадесі.
Жасмін порушила мовчанку.
— Я люблю прання, — сказала вона швидко, — я завжди самостійно прала носові хустинки. Я займатимуся пранням й підтримуватиму вас обох.
— У вас, у Гадесі, є пралі? — невинно запитала Кісмін.
— Звісно, — відповів Джон. — Як і в будь-якому місті.
— Я гадала, що там надто спекотно, аби носити якийсь одяг.
Джон всміхнувся.
— Спробуй! — запропонував він. — Вони виженуть тебе з міста, не встигнеш ти й з’явитися в такому вигляді.
— А тато там буде? — вона запитала.
Джон здивовано повернувся до неї.
— Твій батько мертвий, — відповів він похмуро. — І що йому робити в Гадесі? Ти переплутала його з іншим місцем, яке вже зникло давним-давно.
Після вечері вони згорнули скатертину й розкрили покривала для ночівлі.
— Який сон! — зітхнула Кісмін, спостерігаючи за зірками. — Як незвично — бути бідною нареченою й лише в єдиній сукні. Під зірками... — продовжувала вона. — Я ніколи не помічала зірок. Я завжди собі думала, що це — великі діаманти, які належать єдиному Творцю. Зараз вони мене лякають. Вони змушують мене гадати, що вся молодість, усе моє життя було сном.
— Це був сон, — швидко відказав Джон. — Кожна молодість — це сон, особлива форма божевілля.
— Як прекрасно бути безтямною!
— Я ж говорив тобі, — похмуро відповів Джон. — Та зараз я не впевнений. У будь-якому разі, дозволь коханню між нами існувати рік чи більше. Любов — це фікція божественного сп’яніння, котрим впиваються всі. Це — діаманти всього світу, діаманти й, можливо, нікчемний дар розчарування. Що ж, схильність до цього в мене є, та нічого особливого вона не вартує, — він здригнувся. — Підтягни комірець свого пальта, маленька дівчинко, ніч — прохолодна, ти застудишся. Найбільшим гріхом Творця була свідомість. Загубімося хоч на кілька годин.
І, загорнувшись у покривало, він заснув.