Страница 29 из 87
— Пішли! — закричав Джон, потягнувши Кісмін за руку, — ми мусимо. Ти розумієш, що ці авіатори без жодних питань тебе вб’ють, коли знайдуть?
Вона врешті погодилася.
— Ми повинні розбудити Жасмін! — сказала вона, коли вони вже спішили до ліфта. Потім інфантильно додала: — Ми будемо жебраками, чи не так? Як люди з книжок. І я житиму в притулку й буду повністю вільна. Воля та бідність! Як кумедно! — вона зупинилася й протягнула свої губи для солодкого поцілунку.
— Це неможливо, — відповів він похмуро, — і люди це давно зрозуміли. І я б обрав волю замість бідності. На всякий випадок раджу тобі пересипати коштовності зі скриньки в кишені.
Через десять хвилин темному коридорі дві дівчини зустріли Джона, і всі спустилися на перший поверх замку. Востаннє проходячи повз величність й пишноту залів, вони зупинилися на терасі, лише на хвильку, дивлячись на те, як палахкотять галереї негрів й догоряють до тла два аероплани, що впали на інший берег озера. Самотня гармата все ще продовжувала стійко тримати оборону, а зловмисники, здавалося, боялися опуститися нижче, проте по колу кидали свої пекельні бомби, в очікуванні випадкового пострілу, який знищить цю Ефіопську бригаду.
Джон та сестри спустилися вниз мармуровими східцями, різко повернули вліво й почали підніматися вузькою стежкою, що вилася, як змія навколо діамантової гори. Кісмін знала місце в густому лісі, де можна було сховатися й поспостерігати за долиною в її нічній агонії, зрештою, потім — втекти, коли того вимагатиме ситуація, по таємній стежці, прокладеній у скелі вздовж водостоку.