Гітара, кості, кастет

Сирітка Рагс Мартін-Джонс та Принц Уельський

Одного квітневого ранку в нью-йоркську гавань плавно прослизнув корабель «Маджестік». По дорозі понюхав місцеві буксири й пороми, що тяглися, мов черепахи, підморгнув якійсь молодій, кричущо розмальованій яхті й свистом пари наказав забратися зі шляху суднові, що перевозило худобу. Затим, мов огрядна леді, що хутко всідається на стілець, пристав до власного причалу й самовдоволено оголосив, що тільки-но прибув з Шербура й Саутгемптону, несучи на борту найкращих у світі людей.

Найкращі у світі люди стояли на палубі та ідіотично махали своїм бідним родичам, які тупцяли на пристані в очікуванні рукавичок із Парижа. Незабаром «Маджестік» за допомогою великого тобогана з’єднали з північноамериканським континентом, і корабель почав викидати з себе кращих людей світу, якими виявилися Глорія Свенсон[22], двоє закупників від «Лорд енд Тейлор», міністр фінансів із Граустарка з пропозицією консолідації боргу та африканський король, який всю зиму спав, мріючи доплисти до берега, і жахливо страждав від морської хвороби.

Коли на пристань хлинув потік пасажирів, фотографи захоплено заклацали затворами. Радісними криками зустріли пару носилок із двома жителями Середнього Заходу, які минулої ночі впилися до білої гарячки.

Палуба поступово спорожніла, але коли весь до останньої пляшки бенедиктин досяг берега, фотографи ще залишалися на своєму посту. Помічник капітана, котрий наглядав за висадкою, теж затримався біля підніжжя трапу, переводячи погляд то на годинник, то на палубу, немов важлива частина вантажу змушувала на себе очікувати. Нарешті спостерігачі на пірсі видихнули протяжне «А-а-а-х!»: З головної палуби рушила завершальна процесія.

Першими спускалися дві покоївки-француженки, що несли маленьких королівських собачок, за ними пробиралася наосліп група носіїв, з головою вкритих поклажею: пучками та букетами свіжих квітів. Далі ще одна покоївка вела дитину-сироту зі сумними очима, виразно французького походження, їм же дихав у спину другий помічник капітана, тягнучи за собою, до свого і їхнього незадоволення, трьох неврастенічних вовкодавів.

Пауза. Потім до поручнів вийшов капітан, сер Говард Джордж Вітчкрафт, а супроводжувала його пишна купа хутра — сріблясті лисиці.

Рагс Мартін-Джонс, провівши п’ять років в європейських столицях, повернулася в рідні краї!

Рагс Мартін-Джонс не була собакою. Вона була наполовину дівчиною, наполовину квіткою, і, обмінюючись рукостисканням з капітаном, сером Говардом Джорджем Вітчкрафтом, вона усміхнулася так широко, мовби почула найсучасніший, найсмішніший жарт на світі. Всі ті, хто не встиг ще покинути пірс, відчули у квітневому повітрі трепет цієї усмішки й обернулися подивитися.

Рагс Мартін Джонс повільно спустилася по трапу. Дорогий капелюшок, незбагненно експериментального фасону, щільно притиснута рука, так що куці пасма — зачіска хлопця чи каторжанина — даремно намагалися трохи потріпотіти під вітром гавані. Обличчя її навіювало думки про недоспані ночі перед вінчанням, поки вона легким порухом не вставила безглуздий монокль в ясне, сповнене голубизни й дитячості око. На кожному третьому-четвертому кроці монокль піддавався натиску довгих вій, і Рагс зі щасливим втомленим смішком переносила цей символ зарозумілості в інше око.

Бум! Причал прийняв її сто п’ять фунтів[23] ваги й мовби здригнувся під гнітом її краси. У двох-трьох носіїв запаморочилося в голові. Велика сентиментальна акула, що слідувала за кораблем, відчайдушно вистрибнула з води, щоб провести її останнім поглядом, і з розбитим серцем знову занурилася в глибину.

Рагс Мартін-Джонс повернулася додому.

На березі її не зустрічала рідня, з тієї простої причини, що з усієї її сім’ї нікого, крім неї, у живих не залишилося. У 1912 році її батьки разом потонули на «Титаніку», щоб ніколи в цьому світі не розлучатися, і ось весь спадок Мартін-Джонсів — сімдесят п’ять мільйонів — дістався дитині, якій не виповнилося ще й десяти. Таку ситуацію обиватель зазвичай характеризує як «і сміх, і гріх».

Рагс Мартін-Джонс (всі вже давно забули її справжнє ім’я) тепер знимкували зі всіх ракурсів. Монокль наполегливо випадав, вона невпинно усміхалася, позіхала й повертала його на місце, і тому жодного зображення не вийшло, коли не брати до уваги знятого на кінокамеру. На всіх фото, однак, був присутній гарний, схвильований юнак, який зустрічав її на причалі, — в його очах горів майже лютий вогонь любові. Звали його Джон М. Чеснат, він уже написав для «Амерікен мегезін» історію свого успіху; його безнадійне кохання до Рагс почалося з тієї ще пори, коли вона, мов припливи, підпала під вплив літнього місяця.

Вони вже віддалялися від пристані, коли Рагс усвідомила його присутність й кинула на нього байдужий погляд, мовби бачила його вперше.

— Рагс, — почав він, — Рагс…

— Джон М. Чеснат? — спитала вона, вивчаючи його поглядом.

— А хто ж іще! — зі злістю вигукнув він. — Хочеш удати, ніби ми не знайомі? Ніби ти не просила в листі, щоб я тебе зустрів?

Рагс розсміялася.

Поруч виник шофер, вона вивернулася з пальто, відкриваючи сукню у велику клітку, сіру та блакитну. Обтрусилася, як мокра пташка.

— Мені ще потрібно дещо вияснити з митницею, — зауважила вона з відсутнім виглядом.

— Мені теж треба вияснити, — схвильовано підхопив Чеснат, — а насамперед скажу, що за весь час твоєї відсутності я ні на мить не переставав тебе любити.

Рагс, простогнавши, зупинила його:

— Будь ласка! На борту було кілька молодих американців. Тема смертельно мені набридла.

— Господи! — скрикнув Чеснат. — Ти що ж, будеш рівняти мою любов з тим, що тобі наспівали на борту?

Він підвищив голос, перехожі, які йшли поруч, почали прислухатися.

— Ц-с! — застерегла його Форс. — Не треба циркових вистав. Якщо ти хочеш хоч зрідка зі мною бачитися, поки я тут, угамуй запал.

Але Джон М. Чеснат, судячи з усього, не керував своїм голосом.

— Але ж... — він ледь не зірвався на вереск. — Ти що, забула, що сказала мені в четвер п’ять років тому на цьому самому пірсі?

Половина пасажирів корабля стежила за цією сценою з причалу, групка інших підтягувалася від митниці, щоб теж подивитися.

— Джоне, — вона починала злитися. — Якщо ти ще раз підвищиш голос, у тебе буде не одна можливість охолонути — я вже про це подбаю. Я в «Рітц». Побачимося сьогодні ввечері, приходь.

— Але, Рагс, — хрипким голосом запротестував Джон. — Послухай. П’ять років тому…