Страница 38 из 90
Зійшовши з потяга в невеличкому містечку Евре, Джим Кулі, герой війни, поспішно рушив зі станції — на кілька сотень ярдів. Потім, сховавшись за деревом, простежив, як поїзд рушив з місця й над пагорбом розтанув останній клуб диму. Кілька хвилин постояв, заливаючись сміхом і вдивляючись за обрій, відтак обличчя його різко набуло звичного, травмованого виразу, і він озирнувся з метою вивчення локації, яку обрав, щоб стати вільною людиною.
То було сонне провінційне містечко з двома рядами високих сріблястих сикоморів, що тягнулися головною вуличкою, в кінці якої витончений фонтан у формі пащеки кота з холодного мармуру струменів кришталеву воду. Фонтан містився в центрі площі: на всі боки, з краю тротуарів, розташовувалися залізні столики, що вказували на наявність кафе. До фонтану плівся фермерський віз, запряжений білим волом; вздовж вулиці подекуди стояло кілька дешевих автомобілів французького виробництва та «форд» 1910 року випуску.
— Глухе містечко, — буркнув собі під ніс Джим. — Справжнісінька пуща.
Втім тут було спокійно й зелено; погляд Джима прикипів до двох леді без панчіх, котрі входили в крамницю, та й столики біля фонтану манили до себе. Джим пройшовся вулицею, плюхнувся за перший-ліпший столик та замовив великий кухоль пива.
— Я вільний, — пробурмотів він. — Вільний, хвала небесам!
Рішення кинути Міллі прийшло до нього випадково — в Шербурзі, тільки-но сідали в потяг. Саме в ту мить на очі попалася французька крихітка — ще та вертихвістка, тож він усвідомив, що більше не терпітиме, аби Міллі «висіла в нього на шиї». Ще на кораблі він смакував цю ідею, але до самого Шербурга не відточив якогось плану. Джиму стало трохи шкода, що й не подумав залишити хоч дещицю грошей Міллі, хоча б на ночівлю, але ж про неї точно хтось подбає, хай тільки ступить на землю Парижа. Окрім того, чого він не знає, те його й не хвилює, а про Міллі й поготів чути більше не хоче.
— Тепер коньяк, — велів Джим офіціантові.
Йому потрібно було випити щось міцніше. Хотілося про дещо забути. Забути не Міллі — вона вже давно в лоні підсвідомості; ні — забути самого себе. Він почувався зганьбленим. Йому здавалося, що це Міллі його кинула; або принаймні відштовхнула його холодною недовірливістю. Що доброго, коли б поплентався до Парижа разом з нею? Грошей на двох вистачило б ненадовго: адже він, на підставі неясних чуток про те, що американське бюро по догляду за солдатськими могилами надає місця у Франції нужденним ветеранам, вигадав уявне запрошення на цю посаду. Не варто було брати Міллі з собою, та він і не взяв би, якби мав достатньо грошей. Але хоча сам він цього й не усвідомлював, була ще одна причина, чому Міллі виявилася з ним. Джим Кулі ненавидів самотність.
— Коньяк, — знову наказав він офіціантові — Велику порцію. Très grand[16].
Простягнувши руку в кишеню, він намацав блакитні банкноти, що отримав у Шербурзі в обмін на американські купюри. Витягнув їх та перерахував. Химерні папірці. За це купило можна придбати все, що забажаєш, мовби вони були справжні, — хіба не весело?
Джим підкликав офіціанта.
— Слухай! — почав було він. — У вас якісь кумедні папірці, як гадаєш?
Але офіціант не розмовляв англійською, тож не зміг вдовольнити потребу Джима в товаристві. Та байдуже. Тепер тіло не хапали дрижаки: з голови до п’ят вся плоть переможно горіла.
— Ось це і є життя, — пробурмотів він. — Живемо тільки раз. Чому б досхочу себе не потішити? — він крикнув офіціантові: — Ще один такий коньяк — великий. Ні, два. Для початку.
Починав він кілька годин поспіль. Отямився на світанку в номері дешевого готелю: перед очима плавали червоні смуги, у голові гуділо. У кишені заглянути з остраху не наважився, допоки не замовив та не випив ще келишок коньяку; а тоді найгірші побоювання підтвердилися. З дев’яноста доларів та ще якогось дріб’язку, які він прихопив, зійшовши з поїзда, залишилося тільки шість.
— Напевно, я збожеволів, — прошепотів він ледь чутно.
У запасі ще був годинник. На корпусі цього великого й пунктуального годинника зі справжнього золота красувалися викладені діамантами два сердечка. Отримав його Джим Кулі як трофей внаслідок героїчного вчинку: секретні папери він витягнув із мундира німецького офіцера, а годинник був міцно затиснутий у мертвій руці убитого. Одне з діамантових сердець, либонь, символізувало чиюсь тугу в якійсь Фрідландії чи Берліні, та коли Джим одружився з Міллі, то переконав, що амурні камінці вказують на їхні серця й стануть атрибутом незламної любові. Не встигла Міллі як належно оцінити це зворушливе зізнання, як їхня вічна любов розсипалася на друзки, і годинник повернувся в Джимову кишеню, в якій, мов в’язень, вказував на час, а не почуття.
Але Джиму Кулі подобалося демонструвати годинник, а тому майбутня розлука з механізмом уявлялася болючішою, аніж втрата Міллі; йому було так гірко, що, очікуючи більшого горя, напився заздалегідь. До вечора, ледве тримаючись на ногах, підбурений кпинами тутешніх хлопчаків, він доплентався до крамнички, власником якого був місцевий bijoutier[17]. Вийшов з неї володарем заставної квитанції та банкноти вартістю у дві тисячі франків, яка, як йому марилося, дорівнювала приблизно ста двадцяти доларам. Чортихаючись під носа, він потягнувся в напрямку площі.
— Один американець вжарить трьох французів! — гаркнув Джим трьом кремезним, опецькуватим городянам, що сиділи за столиком й пили пиво.
Ті й оком не змигнули. Він продовжував зубоскалити.
— Один американець, — постукав себе по грудях, — вкладе на землю трьох гидких жабенят, чуєте?
Ніхто не поворухнувся. Це розлютило Джима. Метнувшись прожогом вперед, він вхопився за спинку вільного стільця. Через секунду навколо нього зібралася невелика юрба, троє французів в унісон перемовлялися схвильованими голосами.
— Ей, ну ж бо, я не кидаюся словами на вітер! — дико верещав він. — Один американець зробить з трьох французів відбивну!
Перед ним виросли двоє полісменів, одягнені в синьо-червону форму та з кобурами на поясах.
— Чули мене? — гримів Джим. — Я герой, і плювати я хотів на вашу мерзенну французьку армію!
Його схопили за руку, та в нападі сліпої люті Джим висмикнув її та гепнув по обличчю з темними вусами. Відтак у вухах молодика зашуміло, загуділо, над ним зашипіли кулаки, потім стусани, і світ зімкнувся над його головою, мов хвилі.