Гітара, кості, кастет

Міллі знову благально подивилася на місіс Хортон:

— Якщо це не заподіє особливого клопоту, я б хотіла залишитися у вас. Допомагатиму, чим зможу...

Аби позбутися місіс Кутс, знадобилося аж пів години, тож зрештою вирішили, що Міллі мешкатиме в пансіонаті у місіс Хортон доти, допоки не виявлять хоч якихось слідів місцеперебування її чоловіка. До вечора того ж дня з’ясувалося, що американське бюро, яке займалося доглядом за солдатськими могилами, нічого про Джима Кулі не чуло: ніякої роботи у Франції йому не обіцяли.

Ситуація пригнічувала, але Міллі була юною та опинилася в Парижі в середині червня. Тому вирішила розважатися. На запрошення містера Білла Дрісколла наступного дня дівчина вирушила на екскурсію у Версаль його автобусом для туристів. Про такі поїздки раніше їй тільки мріялося. Разом із покупцями одягу зі Су-Сіті, шкільними вчителями з Каліфорнії та японськими молодятами її, мов у вихорі, пронесло крізь п’ятнадцять століть паризької історії, а Білл, стоячи перед ними, вів красномовну та своєрідну розповідь через притиснутий до рота мегафон.

«Леді та джентльмени, будівля по ліву руку від вас — це Лувр. Екскурсія номер двадцять три, яка починається завтра рівно о десятій ранку, дозволить вам оглянути музей зсередини. Достатньо зараз зазначити, що там зібрано п’ятнадцять тисяч всіляких творів мистецтва. Кількість олії, використаної в шедеврах, вистачить на замащення всіх автомобілів в штаті Орегон протягом двох років. Одних тільки рам, складених ряд у ряд...»

Міллі слухала Дрісколла, вірячи кожному його слову. Події тієї ночі, що привели його на допомогу, пригадувалися важко. Герої, вона знала, зовсім не такі: з одним героєм вона жила. Всі їхні думки зайняті тільки колишніми подвигами, які вони розписують першому зустрічному хоча б раз на день. Коли вона подякувала цьому молодику, той багатозначно повідомив їй, що весь день дух містера Карнегі[14] затято взивав до нього через дошку «Віджа»[15].

Після драматичної зупинки перед будинком, в якому Ландрю, або ж Синя Борода, вбив чотирнадцять дружин, експедиція перейшла у Версаль. Там, у просторій дзеркальної галереї, Білл Дрісколл заглибився в опис забутого скандалу вісімнадцятого століття, який він назвав «зустріччю коханки Людовика з дружиною Людовика».

— Дюбаррі вбігла в зал, одягнена у виріб із лілового шовку, що кріпився над пінистими мереживами бронзовими фіжмами. Сукню прикрашав оздоблений рюшами комі­рець з хутра шведської лисиці, підбитий переливчасто-жовтим атласом, який гармоніював з відтінком двоколісного екіпажу, що привіз її на бал. Вона хвилювалася, леді! Не кожен день дарує зустріч із королевою. Через якусь мить увійшла королева, вбрана в оксидовано-сріблясту сукню, комірець, манжети й оборки якої були з російського горностая, а тасьма — із зуболікарського золота. Корсаж був подовжений у талії, а пишна спереду спідниця спадала загостреними складками зі знаками королівських регалій. Побачивши цю даму, Дюбаррі прихилилася до короля Людовика й прошепотіла: «Ваша солодкава величносте, хто ця дама, зодягнена наче в брудну білизну?» «Це не просто якась дама, — відповів Людовік. — Це моя дружина». Більшість придворних ледь втрималися на ногах від сміху. Хто не втримався, відлетів на небо в Бастилії.

За першою поїздкою Міллі в екскурсійному автобусі слідувало безліч інших — в Мальмезон, в Пассі, в Сен-Клу. Час минав, збігло три тижні, а про Джима Кулі й згадки не було, мовби той не з потяга зійшов, а з лиця землі.

Попри невиразну тривогу, що напосідала на Міллі, коли та розмірковувала над своїм життям, вона відчувала себе щасливою, як ніколи. Справжнім щастям стала відсутність постійної депресії, яка виникала внаслідок життя з неврівноваженим, психічно зломленим чоловіком. Ба більше, як же хвилювало серце перебування в Парижі, коли, здавалося, тут зібрався весь білий світ, коли раз у раз з кожним пароплавним рейсом на обітовану землю ступала тьма-тьму­ща народу, коли вулиці так буяли туристами, що місця в автобусі Білла Дрісколла бронювали не на день вперед. Та наймилішими виявилися флегматичні прогулянки до кафе на розі та за чашкою кави споглядання з Біллом Дрісколлом криваво-червоного сонця, яке повільно, мов монетка, занурювалося у хвилі Сени.

— Як щодо того, аби завтра поїхати до Шато-Тьєрі? — одного вечора запропонував Білл.

Назва цього міста відлунням відгукнулася в грудях Міллі. Адже саме в Шато-Тьєрі Джим Кулі, ризикуючи життям, скоїв свою відважну вилазку на лінії вогню.

— Там воював мій чоловік, — гордо промовила Міллі.

— Я теж, — зауважив Білл. — Але веселого в цьому було мало.

Повагавшись, він раптом запитав Міллі:

— Скільки вам років?

— Вісімнадцять.

— А чому б вам не піти до юриста та не оформити розлучення?

Пропозиція приголомшила Міллі.

— Гадаю, так краще, — продовжив він, вдивляючись у підлогу. — Тут це зробити легше, аніж деінде. Відтак отримаєте волю.

— Ні, я не можу, — злякано мовила Міллі. — Це було б нечесно. Ви знаєте, що він…

— Знаю, — перебив її Білл. — Але я починаю думати, що з цією людиною ви губите своє життя. Чи є в нього ще якісь заслуги, окрім участі у війні?

— А хіба цього мало? — твердо заперечила Міллі.

— Міллі! — Білл підняв очі. — Може, ви все-таки добряче обдумаєте все?

Міллі схвильовано звелася з-за столика. Біллі, спокійно сидячи навпроти, здавався чесним та надійним чоловіком; на мить дівчина піддалася спокусі чинити за його волею, вкласти долю в його руки. Та придивившись, тепер розгледіла те, що раніше було недоступним: проста порада була не зовсім безкорисливою, у його очах вона вловила щось більше, ніж шаблонну турботу про ближнього. Борючись із незрозумілими почуттями, дівчина обернулася від нього.

Мовчки, йдучи пліч-о-пліч, вони повернулися в пансіо­нат. З високого вікна на вулицю лилися жалібні стогони скрипки, зливаючись з гамами, що розігрувалися на невидимому роялі та пронизливо-нерозбірливим гомоном місцевих дітей, що сварилися на тротуарі навпроти. Сутінки швидко розчинялися в блакитному сяйві паризької ночі, та світла вистачало, аби розрізнити біля входу в пансіон силует місіс Хортон. Вона квапливо ступила їм назустріч зі словами:

— У мене для вас новини. Тільки що дзвонила секретарка Товариства допомоги американцям. Вони знайшли вашого чоловіка, і післязавтра він буде в Парижі.