Страница 99 из 140
«Ніхто й не може, — хотіла сказати Ківа. — Тому так багато й помирають». Вартові принаймні мінялися через кілька змін. Навіть Наарі ходила в тунелі лише інколи, проводячи значно більше часу нагорі. Ківа намагалася не засуджувати її через це, особливо враховуючи, що їй самій поталанило з розподілом на роботу. Але важко визнавати, що вартові не лишаються внизу цілий день, а такі, як Джарен, не мають вибору.
— Рухаймося, — сказала Ківа, роблячи крок вперед.
Вона швидко кинула погляд праворуч, де був довгий прохід, люмонієві ліхтарі, зафіксовані на вапнякових стінах, освітлювали простір, який тягнувся ген-ген і губився з огляду. Пізніше Ківа з Наарі вирушать тим шляхом і врешті почують відлуння тунельників, які невтомно працюють над тим, щоб продовжувати лабіринт. Деякі проходи були сухі, ними можна ходити, а інші — ті, над розробкою яких трудилися в’язні, — були частково затоплені, і для маневрування там були потрібні плавучі дошки з веслами. Саме ця вода наповнювала водоносний горизонт і дозволяла виживати всім у Заліндові.
Цього не визнавали, але без тунельників і води, яку вони знаходили і спрямовували у водоносний горизонт, кожна жива душа у в’язниці, включно з вартовими, померла б протягом кількох днів. Ось чому було так важливо мати постійний приплив робітників під землю, незважаючи на погані умови й високий рівень смертності. Від цього Ківу занудило, та вона розуміла, що б трапилось, якби перестали шукати воду. Тут не зарадиш: або кілька помруть, або всі.
Ківа повела Наарі вниз вузьким проходом, ліворуч від шахти з драбинами, і звук насосної станції досягнув їхніх вух задовго до того, як жінки дісталися пункту призначення. Керований вручну, по два в’язні на насос, постійний рух вгору-вниз скеровував воду туди, куди вона повинна йти. Деякі насоси відтягували воду з тунелів у водоносний горизонт, але більшість переганяли її через сифони в менші озера, до яких потім діставалися згори — з них в’язні потім набирали свіжу питну воду. Інші перекачували воду в душовий блок і купальні, в самопливні труби. І скрізь вода використовувалася лише завдяки тому, що робітники, які качали насоси вдень і вночі, підтримували постійний запас води нагорі.
Ківі завжди було важко, коли насосники приходили до лазарету, зазвичай з пошкодженнями на руках, розтягненнями спини, шиї, плечей. Вона мало могла зробити для них, хіба що запропонувати знеболювальні, а через якийсь час ефект від них притуплявся, тому насосники ставали залежними від важчих наркотиків, як-от «янгольський пил». На відміну від свого попередника, Ківа не мала бажання забезпечувати ним їх. Вона й гадки не мала, як він потрапляє їм у руки зараз, але, бачачи їхні скляні очі, коли брала мазки з обладнання і збирала зразки, вона зрозуміла, що якось вони його дістають.
Відчуваючи спустошеність в атмосфері, Ківа недовго лишалася на насосній станції, швидко беручи потрібне, поки Наарі розмовляла з вартовими на посту. Вони не користувалися нагайками, але їм і не потрібно. Ці в’язні й без того зламані.
— Я запитала, чи насосникам виділяють додаткові пайки, — сказала Наарі, коли вони рушили наступним проходом. Звук руху важелів і натужний стогін танули в міру того, як вони відходили.
Ківа намагалася не виказувати, наскільки її шокувало те, що Наарі щойно сказала.
— І?
Вартова похитала головою й повторила:
— Тут жахливо.
Перехід від насосної станції до водоносного горизонту був коротким. Коли вузький прохід розширився і в полі зору з’явився резервуар, Ківине серце забилося швидше. Люмонієві ліхтарі були розставлені один від одного на відстані, достатній лише для обмеженого освітлення, але їх однаково було достатньо в ущелині, аби Ківа усвідомила, як далеко тягнеться водне плесо (далі, ніж вона могла
розгледіти
), а темрява вказувала на не менш кошмарну глибину.
— Що таке?
Ківа повернулась і побачила, що Наарі ретельно її розглядає, тож вона запитала, дещо безглуздо:
— Це тут, еге ж?
Люмонієва лампа кидала тінь на обличчя Наарі, але цього було недостатньо, аби приховати її спантеличений погляд.
— Що тут? Витоки хвороби? Хіба ми якраз не це намагаємося дізнатися?
Ківа похитала головою:
— Ні… Завтрашня Ордалія. Її ж тут проводитимуть?
Від здогадки вона відчула слабкість, поки пильно розглядала нескінченне озеро.
Обличчя Наарі прояснилось, і вона окинула поглядом водоносний горизонт, наче дивилася на нього під новим кутом:
— Не знаю.
Ківа не була впевнена, що виказало її обличчя, але Наарі подивилася на неї й поквапилася запевнити:
— Клянуся, Ківо. Я не знала до початку і того, де мали проводитися два попередніх Випробування. Якби я знала, яким буде завтрашнє завдання, я б тобі повідомила.
Її тон був настільки щирим, що Ківа їй повірила. Кілька тижнів тому їй нізащо не вистачило б відваги навіть запитати, але якимось чином Наарі стала однією з тих, кому Ківа довіряла найбільше на світі. Якщо вартова каже, що не знає, то дійсно не знає.
Але це не допомагало Ківі.
— На твою думку, скільки часу треба, аби його перепливти? — запитала Ківа, сіла навпочіпки біля найближчого краю, який торкався води, і зачерпнула трішки у фляжку, слідкуючи, аби не втратити баланс.
— Чесно, не хочу навіть про це думати, — сказала Наарі, в її зазвичай рівному голосі чулося тремтіння. Побачивши Ківин вираз обличчя, вона поквапцем додала: — Але впевнена, що не надто довго, якщо тобі саме це доведеться зробити. І це чиста вода, тож унизу не живе нічого паскудного, жодних морських монстрів, чи крокодиліанців, чи яких інших чудовиськ із солоної води.
Таке
Ківі навіть на думку не спадало. Вона відшарпнула руку з води і швиденько позадкувала, десь у душі очікуючи, що на поверхню от-от вирине люта паща, повна зубів.
— Принаймні воду можна пити, — додала Наарі, коли усвідомила, що лише посилила Ківине хвилювання. — Ти не страждатимеш від спраги, якщо доведеться пливти годинами.
— Ти думаєш, що допомагаєш, але насправді ні, — мляво зауважила Ківа.
Наарі, на щастя, мовчала, поки Ківа збирала решту зразків, після чого вони по власних слідах повернулися вузьким проходом. Обидві замислилися про своє, Ківині думки все поверталися до водоносного горизонту, і вона переймалася тим, що ж доведеться робити завтра. Зациклення на цьому не допомогло отримати якісь відповіді, коли вони проминули насосну станцію і рушили назад до вхідної шахти.