Страница 100 из 140
Далі вони мали намір зробити вилазку більшим проходом у лабіринт тунелів, щоб Ківа зібрала останні зразки; але цей план змінився, коли вони застали Олішу біля підніжжя драбин.
— Я не знала, куди ви пішли, тож вирішила побути тут, доки повернетеся, — пояснила жінка, заламуючи руки.
Від паніки в Ківи всі думки про завтрашнє Випробування випарувалися з голови.
— Це Тіпп? Йому знову зле?
— Ні! Та ні, не Тіпп.
— У нього щось зі шлунком? — запитала Ківа, не слухаючи, а одразу тягнучись до нижніх щаблів драбини і готуючись кинутися вгору й назад до лазарету. — Знову жар?
— Ківо, люба, — сказала Оліша й поклала їй руку на плече. — Не Тіпп. Тільда.
Ківу накрило хвилею полегшення, а тоді збило хвилею жаху.
— В неї знову конвульсії? З нею… вона…
— З нею все гаразд, гаразд, — заспокійливим голосом перебила Оліша.
Ківа спантеличено відпустила драбину й подивилася на Наарі, не менш розгублену. Повертаючись до Оліші, Ківа запитала:
— Тоді чому ти тут?
— Бо вона прокинулася. Тільда прокинулася.
Ще більш спантеличено Ківа сказала:
— Вона прокидається кілька разів на день, — вона замовкла, а тоді додала: — Спробуй дати їй трохи бульйону до того, як вона знову засне. Треба підтримувати в неї водний баланс.
— Ні, люба, ти не розумієш, — втрачаючи терпець, випалила Оліша. Вона дивилася Ківі в очі. — Тільда прокинулася… і вона при здоровому глузді.