Страница 101 из 140
Глава 36
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Ківа силкувалася тримати рівне дихання, поки вона, Наарі й Оліша лізли драбинами вгору шахти, вирішивши повернутися пізніше по останні зразки з тунелю.
Коли дісталися на поверхню, вони були захекані й спітнілі, а м’язи палали. Принаймні Ківа з Олішею були в такому стані. Наарі навіть не задихалася, вона була зразком фізичної витривалості. Якби Ківа так не поспішала дістатися до лазарету, то розпитала б більше про її протез, як він працює настільки непомітно: у вартової не було проблем ані з тим, щоб хапатися за драбину, ані з будь-чим іншим, що вона змушувала робити свою руку.
Ігноруючи потребу тіла в миті перепочинку, Ківа швидко покрокувала з куполоподібної будівлі — Наарі поруч, Оліша задихано гукає десь позаду, що наздожене їх.
Не впевнена в тому, що застане, не впевнена в тому, що
хоче
застати, Ківа була переповнена думками, турботами й запитаннями, коли зайшла в лазарет.
— Ківо! Ти п-прийшла! — погукав Тіпп, який сидів поруч із Тільдиним ліжком і тримав ту за руку.
Ківине серце зойкнуло, коли жінчине обличчя повернулося — через сліпоту не зовсім у правильному напрямку, але близько.
Ковтнувши слину, Ківа спершу пішла покласти зразки з насосної станції й водоносного горизонту на робочий стіл і застала Нерґала на табуреті там само, де він був, коли вона пішла.
— Можеш іти, — сказала вона йому. — І Оліші скажи… вона повертається з тунелів.
Чоловік підвівся і пішов з лазарету так швидко, наче боявся, що вона передумає. Але Ківа не хотіла, щоб він був тут зараз. Як і Оліша. В ідеальному світі в кімнаті навіть не було б Тіппа й Наарі, Ківа перебувала б віч-на-віч із пацієнткою. Але Тіпп уже тихенько розмовляв з Тільдою, а Наарі розмашисто крокувала до її ліжка, обличчя вартової було насторожене, і Ківа припустила, що та пригадала неспровокований напад, який вчинила Бунтівна Королева невдовзі після прибуття. З того часу Тільда була прив’язана, але Наарі досі перебувала в режимі готовності.
Ківине серце гупотіло у вухах, поки вона на дерев’яних ногах ішла до Тільдиного ліжка. Вона не розуміла, чому так сильно нервується. Тобто причин було багато, і не остання серед них — те, чи пригадує Тільда щось до того, як прибула в Заліндов.
Чи знає про записку від Ківиної сестри? Чи знає, що Зулейка відправила послання, що Ківа ризикнула всім і досі ризикує всім, аби врятувати їй життя? А її послідовники за стінами — вона знає, що ті намагалися її звільнити і їм не вдалося? Знає, чи в них є запасний план? Чи то тільки марна надія Ківи?
Так багато запитань, і жодне з них не поставиш у присутності Тіппа й Наарі.
Наближаючись відважно, хоча так не почувалася, Ківа зробила крок повз вартову, яка з беземоційним, недовірливим обличчям дивилася на жінку, і зупинилася в Тіппа за плечем.
— Я чула, комусь стало краще, — промовила Ківа голосом, дивним навіть для її власних вух.
— Вона такого не казала, — повідомив Тіпп. — Просто з-запитала, де вона. І попросила в-води.
Ківа відчула укол тривоги, адже минулого разу жінка була принаймні відносно при тямі, знала, що перебуває в Заліндові… хоч і забула за мить. Однак те, що вона хотіла води, вже добре. Вічносвіт у поміч, але Ківі було важко вберегти її від зневоднення.
— Кі-і-і-іва, — протягнула жінка. —
Кі
-
і
-
і
-
іва
.
— Саме т-так, — підбадьорливо сказав Тіпп, поплескуючи її по руці. — Це Ківа, т-тюремна цілителька. Я розповідав п-про неї, пригадуєте? Ківа М-мерідан. Найкраща цілителька в усьому В-вендераллі. Вона вас д-доглядає.
— Кі-і-і-і-і-і-і-іва, — простогнала Тільда, невидюще вдивляючись у напрямку Тіппового голосу.
Ківині нігті вгризлися їй у долоні, коли вона почула своє ім’я від Тільди.
Незважаючи на слова Оліші, Бунтівна Королева аж ніяк не при здоровому глузді. Або ж у неї знову проблеми з мовою, як минулого разу, коли Ківа намагалася з нею говорити, тижні тому.
— Ти давав їй гав’яз? — запитала Ківа Тіппа.
Його очі загорілись, і він відпустив Тільдину руку, зіскочив з табурета й поспішив до робочого столу — взяти мулисту коричневу пасту. Тоді він вручив її Ківі, і вона розмазала трохи в Тільди на язиці, чекаючи, чи це додасть їй чіткості й розслабить рот.
— Ківа, — за кілька секунд сказала Бунтівна Королева, вже не тягнучи слова, але однаково не кажучи більше нічого.
— Вона т-тут, — запевнив Тіпп. — І Н-наарі теж. Про неї я також р-розповідав. Вона в-вартова, але хороша. Вона в-вам сподобається.
Тільда повертала голову туди-сюди, наче намагаючись їх побачити. Ківа знову задумалася над тим, як давно жінка втратила зір: то був побічний ефект того, що її підкосило, чи вона не бачить уже давно?
— Можете сказати, як почуваєтеся? — Ківа змусила себе це запитати, налаштовуючись не забувати, що вона цілителька і має виконувати свою роботу. — Головний біль, нудота, десь болить? Ви пробули тут майже шість тижнів, а мені досі не вдалося зрозуміти, що з вами. Будь-що може стати в пригоді.
— Випробування, — сказала Тільда. — Чому… за мною… досі не… прийшли?
Ківа, Тіпп і Наарі мовчали — ніхто не знав, що відповісти.
— Чому… я… досі жива?
Тіпп смикнувся на табуреті. Наарі схрестила, опустила, а тоді знову схрестила руки.
— Я… мала бути… мертва.
Від тих чотирьох слів у Ківі щось надірвалося. Не від ствердження факту, а від емоції за ним. Вона пригадала, що Тільда сказала під час їхньої попередньої розмови: «Навіщо лишати мене живою, щоб я померла?».
Сльози защипали в Ківи десь за носом, думка вразила її сильно і правдиво: це звучало так, наче Тільда
хотіла
померти. Як у багатьох з тих, хто потрапляв у Заліндов, це звучало так, наче їй нема заради чого жити, ніщо не змушує її хотіти вижити. Але Ківа знала, що то не так. Як Бунтівна Королева, вона має мету, є люди, які на неї рівняються, є королівство, яке їй потрібно повернути. Вона повинна бути останньою на світі людиною, яка хоче померти, бо має боротися всіма доступними способами за те, щоб повернути корону, яка належить її сім’ї.
— Ківо…
чому
? — запитала Тільда благально, на її чолі виступив піт — зусилля, витрачені на розмову, обходилися їй чималою ціною.
— Чому що? — запитала Наарі, вперше щось кажучи.
Ківа підскочила, майже забувши, що вартова за ними пильнує.
—
Чому
? — повторила Тільда, її голос пронизували емоції.