Страница 97 из 140
Глава 35
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
— Якщо ти н-не підеш, я сам тебе виштурхаю за д-д-двері.
Ківа скривилася до Тіппа — хлопчик стояв, уперши руки в боки, біля щурячого загону, дивлячись на неї, наче незадоволене цуценя.
Минуло три дні з моменту, коли вона знайшла його непритомного в саду. Перший день був пеклом: вона була впевнена, що він незабаром вирушить до моргу. Але наступної ночі в нього спав жар, він різко пішов на поправку, і проблемою стало змусити його відпочивати, доки те, що він підчепив, не покине його організм. Єдиним способом втримати його в ліжку стала обіцянка протестувати зразки, які вона зібрала того дня, коли він захворів, але відклала їх, щоб дбати про нього.
Вона завершила тести вчора під його пильним наглядом — вони лишилися в лазареті вдвох: Джарен повернувся до тунелів, а Наарі пішла з ним, аби загладити непорозуміння, які могли виникнути через його відсутність. Ківа давно була понад тим, аби ставити під сумнів мотиви вартової, і тепер просто була вдячна за неочікувану союзницю, якою та стала… за них усіх.
Але ці тести також виявилися невдалими, тож Наарі прийшла рано-вранці до лазарету нагадати Ківі, що та повинна зібрати ще зразки. І незважаючи на Ківині протести, що їй потрібно побути поруч із Тіппом на випадок, якщо в того станеться рецидив, хлопчик не дозволив їй залишитись біля нього на цілий день.
— Твоя н-наступна Ордалія
завтра
, Ківо, — сказав Тіпп. — Протестуй водоносний горизонт і т-тунелі, закінчи з цим. Зі мною
все
гаразд
, припини т-турбуватись і просто
йди
, — він вказав на двері, наче це могло допомогти її переконати.
— Не хвилюйся, люба, я за ним нагляну, — пообіцяла Оліша, яка прийшла з Нерґалом заступити на денну зміну.
Пропозиція мала заспокоїти Ківу, але коли перед цим Оліша наглядала за Тіппом, він зомлів на холоді, цілком забутий. Саме тому Ківа не надто довіряла жінчиній здатності за ним спостерігати.
Тіпп зітхнув:
— Я не п-піду з лазарету, чесно. Навіть якщо буде п-пожежа.
Ківа нахмурилася:
— Я тебе прошу, піди, якщо буде пожежа.
— Гаразд, але к-крім цього — з місця не зрушу. Не п-підпускатиму Чапу до щурів і п-подбаю, щоб Тільда поїла. Навіть с-спробую змусити Нерґала щось зробити.
Нерґал промовив «хмпф-ф-ф» і продовжив чистити нігті, Оліша хихикнула поруч із ним.
— Може, подрімай, — запропонувала натомість Ківа. — Сон піде тобі на користь.
— Я спав
к
-
кілька
днів
, — пожалівся Тіпп. — Мені вже к-краще, Ківо, — він розвів руки. — Здоровий як в-в-віл.
Тіпп дійсно відновився неймовірно швидко, аж було важко повірити, що вона боялася його смерті кілька днів тому. Проте вона все одно боролася з безмежним жахом від думки, що може його втратити.
— Якщо ти почуватимешся хоча б
на
крихту
нездоровим…
— То попрошу когось п-піти по тебе, — Тіпп закотив очі. — Знаю, знаю.
Ківа проігнорувала закочування очей, підійшла ближче і міцно його пригорнула. Він завмер у її обіймах, а тоді його руки зійшлися довкола неї у відповідь.
— Це г-гарно, — сказав він, її сорочка приглушувала його слова. — Варто так ч-частіше робити.
Ківа засміялась і відштовхнула його, вказавши пальцем на ліжко, на якому він проводив час хвороби:
— Відпочивай. Я серйозно.
Він удруге закотив очі, але покірно поплентався до ліжка й сів.
Ківа не знала, скільки він там лишатиметься, але вірила, що він не порушить обіцянки й не піде з лазарету, поки її не буде.
— Повернусь якомога швидше, — пообіцяла Ківа Оліші й Нерґалу, на що перша кивнула, а другий байдуже знизав плечима.
Ківа поквапилася до Наарі, яка чекала біля дверей, і рушила за вартовою в лункий від прохолоди ранок, до центру тюремної території.
— Ти сьогодні тестуєш воду? — запитала Наарі.
— Це єдине, що залишилося, — кивнула Ківа. — Ну й ще тунелі.
— Туди ми також підемо?
Ківа підтвердила:
— Лишилася підземна частина, тож можемо заодно перевірити й кілька проходів за водоносним горизонтом і насосною станцією. Тоді все.
— Все? — повторила Наарі. — Тобто все-все?
— Якщо тобі не спадає на думку ще місце, яке потрібно перевірити, — мовила Ківа, — тоді так, все-все.
Жодна з них не сказала того, що обидві думали: все залежить від сьогоднішніх зразків. Якщо в щурів до завтра не проявляться симптоми, її спроба знайти джерело хвороби провалилася.
— Не думай про це, — кинула Наарі, читаючи Ківині думки. — У воді можуть жити всілякі бактерії. Я впевнена, ти знайдеш щось сьогодні.
Ківа оцінила її впевненість і збиралася сказати про це, аж тут сердитий голос прокричав її ім’я. Вони були на півшляху між лазаретом і куполоподібною спорудою в центрі в’язниці, де земля була болотиста, трава росла острівцями і здебільшого засохла. Найближчою спорудою була спостережна вежа, тому Ківа здивувалася, коли обернулась і побачила Кресту, яка марширувала в їхньому напрямку, стиснувши кулаки.
— Куди ти розігналася?
Ківа підняла брови:
— Що?
Креста зупинилася просто перед Ківою, тикаючи пальцем їй в обличчя. Наарі підступила ближче, але не втрутилася.
— Мої друзі хворі, помирають, — прошипіла Креста, переводячи той самий палець у напрямку лазарету. — А ти займаєшся тут… чим? Що ти робиш, цілителько? Бо ти не робиш ніфіга для того, щоб їх вилікувати.
Спершу Ківі полегшало: вона боялася, що Креста підійшла нагадати, мовляв, Тільда повинна вижити і Тіпп поплатиться життям, якщо Ківа провалить завтрашнє завдання. Байдуже, що
Ківа
також поплатиться за це життям. Тепер вони всі зв’язані, і в Крести не було потреби далі погрожувати. А тоді Ківа збагнула, що сказала розлючена жінка, і в її живіт упав камінь. Це не стосувалося порятунку Бунтівної Королеви. Це стосувалося більшого, аніж одна людина, аніж вони всі, включно з бунтівниками.
— Кресто.
— Ти мені тут не «крестай», — виплюнула молода жінка, її вираз був настільки лютим, що татуювання-змія виглядало так, наче от-от підніметься на лиці і вжалить Ківу. — Хочеш знати, що зараз трапилося? Тайкон упав, як той шмат люмонію, на шляху в кар’єр і більше не зміг підвестися. Його трусило, він постійно блював. Гарлоу дозволив мені відтягти його назад, та й то для того, аби йти слідом і витріщатися на мою дупу всю дорогу, збоченець…
— Де Тайкон зараз? — перебила Ківа, кривлячись від думки про нестерпного управителя каменярні.