Тюремна цілителька. Книга 1

Глава 34

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Ніч, яка настала після того, була однією з найгірших у Ківиному житті.

Джарен метнувся назад у лазарет із Тіппом на руках, Ківа допомогла вкласти малого в ліжко навпроти Тільди, ігноруючи всі карантинні процедури заради того, аби той постійно лишався поруч. Жар у нього був надто сильний, він стискав живіт і стогнав, але не міг розповісти Ківі, як почувається.

Вона силоміць влила йому в горло ліки, половину з яких він виблював, тож у відчаї вона розрізала його передпліччя й заштовхала маленьку порожнисту трубку в його вену, вводячи ліки прямо в кров. Вона безуспішно намагалася робити подібне з іншими пацієнтами, але це був Тіпп. Він мусив вижити.

Мусив

.

Минуло три години.

Шість годин.

Дванадцять.

Джарен і Наарі лишалися з Ківою, подаючи їй свіжу воду й чисте полотно, готуючи ліки, забираючи відра з блювотинням. Коли Джарену настав час іти працювати в тунелі, він не пішов, і Наарі не змусила його. Вони втрьох лишилися з Тіппом, спостерігаючи за хлопчиком, чекаючи хоча б якихось натяків на покращення… чи погіршення.

Ківа все картала себе за те, що лишила хлопчика самого-самісінького, відволікшись на дослідження й Ордалії. Якби він лишень пішов учора з нею збирати зразки, то, можливо…

Це було даремно, вона знала. Вона й гадки не мала, від чого він захворів, як і від чого захворіли

всі

інші

. Називала себе цілителькою, але що вона дійсно знала? Во­на ніколи не проходила офіційної підготовки, не була ученицею в жодного вчителя, не навчалася в академії. Знала тільки те, чого батько навчив її за той короткий час, що во­ни провели разом, ще й зі вкрай обмеженими ре­сур­са­ми. Ніщо не підготувало її до хвороби такого розмаху, до то­го, що стільки людей помирають без відомої причини… до ймовірності втратити ще одну людину, яку вона любить.

Хвороба вже відібрала батька. Ківа не могла витримати думки, що й Тіпп скоро може піти за ним.

— К-ківо?

Ківина голова рвучко піднялася. Спантеличення, яке туманило її розум, розвіялося від адреналіну, й вона усвідомила, що заснула щокою на Тіпповому ліжку — далися взнаки безсонна ніч і довгий день до того.

— Тіппе! — зойкнула вона, тягнучись до його рук. Ті були холодні, як лід, і липкі від поту.

Вона нахмурилася через таке відчуття, адже жоден інший пацієнт не мав схожих симптомів, але викинула це з голови й зосередилася на хлопчикові, який пильно дивився на неї повними сліз блакитними очима.

— Я п-п-помру?

— Звісно ж, ні, — суворо сказала йому Ківа, наче та­ка думка взагалі сміховинна, хоча все її нутро стискалося.

Дві пари кроків наблизилися ззаду — Джарен і Наарі. Сильні руки опустилися їй на плечі, й аромат меду, імбиру та м’яти торкнувся носа — інгредієнти цілющого чаю, який вона попросила зробити Джарена, сподіваючись, що Тіпп зможе трохи випити.

— Гей, друже, добрий вигляд маєш, — запевнив Джарен у Ківи з-за плеча.

— Дж-джарене, — сказав Тіпп, його бліді губи розтяглися в усмішці. Від цього його вигляд став ще більш хворим, наче це зусилля далося дорогою ціною. — Ти тут.

— Де ж мені бути? — здивувався Джарен від­пус­ка­ючи Кі­ву, аби сісти навпочіпки біля ліжка. — Все цікаве ж тут.

Тіпп засміявся — низький, зболений звук. Ківа не була впевнена, чи хоче, аби Джарен заткнувся й пішов геть, а хлопчик зміг відпочити, чи важливіше, щоб він поліпшив Тіппові настрій і збільшив його шанси боротися.

— І Н-наарі теж, — сказав Тіпп, дивлячись Ківі через плече туди, де стояла вартова.

— Я б не намагався до неї заговорити, — по-змовницьки попередив Джарен. — Вона пропустила сніданок, а ти знаєш, що це означає.

Тіппова усмішка поширшала, натяк на світло торкнувся його затуманених очей.

— Голодна?

Джарен серйозно кивнув:

— І сердита. Гірша, ніж вука після зимової сплячки.

Наарі за Ківою захрипіла, але Тіпп знову засміявся, цього разу не настільки болісно. Ківі довелося прикусити щоку, аби стримати сльози: бачити його таким жвавим, та­ким

живим

, та все ж таким маленьким на лазаретному ліжку — це було більше, ніж їй під силу витримати.

— Як щодо чаю? — запитала Ківа зовсім трішки нерівним голосом. — Його Джарен приготував, тож цілком імовірно, що тобі від нього стане лише гірше…

— Гей!

— …але він повинен допомогти трішки заспокоїти твій животик, — продовжила Ківа, не зважаючи на Джаренів протест. — Ну як, спробуємо?

Тіпп скрутився дужче, наче його страхала думка про те, аби спробувати щось проковтнути після того, як з нього вийшло стільки за такий короткий час. Та все ж він погодився:

— С-спробую.

Ківа чула хвилювання в голосі, навіть якщо хлопець і намагався його приховати.

Вона хотіла сказати, що він може спробувати пізніше, але йому вкрай потрібна якась рідина. Через зневоднення він почуватиметься гірше.

— Зовсім трішки, — попросила Ківа, коли Джарен підвівся й пішов узяти відвар. — Кілька ковточків.

Але Тіппові не вдалося впоратися з кількома ковточками. Рвотні позиви почалися після першого, по щоках покотилися сльози, і він усе вибачався.

— Ш-ш-ш, усе гаразд, — заспокоювала його Ківа, сідаючи на ліжко поруч і пробігаючись рукою в його про­сяк­ну­то­му потом волоссі.

— П-п-пробач! — плакав він. — Я с-старався. — Він дивився на неї крізь сльози очима, повними страху, і хлипав: — Не х-х-хочу помирати!

Ківа проковтнула власне хлипання, в неї стиснулося серце. Вона не виказала обличчям жодних почуттів, приховуючи жах і паніку, а тоді порушила всі правила: лягла поруч і обійняла його. Його маленьке тіло, яке тремтіло від гарячки, притиснулося до неї, міцно хапаючись руками, наче вона була єдиною ниткою, яка прив’язувала його до життя.

— Я тут, — прошепотіла Ківа, доки він тремтів, тулячись до неї, його сльози і піт просочувалися в її сорочку. — Я тут, Тіппе.

Вона повторювала це, нагадуючи йому, що вона поруч, що не покине його, доки він врешті виплакався й виснажено заснув. Навіть тоді Ківа не відпустила його, міцно тримаючи, відчуваючи, як підіймаються та опускаються його груди, слухала рівне дихання, життя, яке в ньому залишалося, хоч і хтозна, як надовго.

— Ківо?

Вона підвела погляд від хлопчика вгору, на Джарена — через його ніжну турботу в неї на очах виступили сльози. Вона відірвала від нього погляд, обережно звільняючись з Тіппових обіймів і заправляючи його покривало, точно як Джарен зробив для неї одинадцять днів тому.