Страница 80 из 140
Ківине серце стрибнуло їй в горло, коли вона його побачила, але тоді вона нагадала собі про рішення відпустити те, що трапилось, і рухатися далі. Вона бачитиме Кістяного в тюрмі — цього не уникнути. Якщо він думатиме, що вона його боїться, то змусить її страждати. Вона не дасть себе залякати.
— Усі тебе чекають, — сказав він грубим голосом, кривлячись, коли зазирнув у яскраво освітлену кімнату, яку крізь вікна заливало сонце.
Ківа могла б відчути певне задоволення через те, що в нього очевидне похмілля, якби його слова не дзвеніли у вухах. Хоча вона лише мить тому рішуче налаштувалася врятувати себе, вижити, це ще не означало, що її страх не був майже смертельним тепер, коли час настав.
Ірраціонально Ківа зненацька пригадала мільйон всього, що їй потрібно зробити. Потрібно знову поглянути на пацієнтів у карантині; потрібно дати Тільді ще трохи бульйону, аби в тої не було зневоднення; потрібно перевірити, чи щурі не почали проявляти симптомів; потрібно…
— Заспокойся, — прошепотіла Наарі, підступаючи ближче. — Ти можеш із цим упоратися.
Ківа відчайдушно захотіла вчепитися в амулет і сконцентруватися, але знала, що таким чином ризикуватиме привернути до нього увагу. Вона вдовольнилася помітною вагою, яка під сорочкою тисла на груди — серйозне нагадування, що вона постане перед Випробуванням не сама. Наарі мала рацію. Вона може з цим упоратися.
— Йди за мною, цілителько, — наказав Кістяний. Тоді він розвернувся і покрокував через територію.
Ківин пульс гупав у вухах, коли вона на свинцевих ногах ішла за ним. Її трохи заспокоювала присутність Наарі — жінка лишалася поруч, даючи безсловесну підтримку.
Однак спокій розтанув, коли Кістяний повернув на північ, а не на схід; коли вона почула в’язнів, які спантеличено рухалися кудись значно ближче, ніж два тижні тому, тісно набиваючи територію, не розраховану для великих зборів, на відміну від східного двору, де стояли шибениці.
Коли Кістяний ще раз повернув, Ківа збагнула чому.
Вони йшли не до шибениць.
Вони йшли до крематорію.