Страница 81 из 140
Глава 31
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Ківа була впевнена, що її знудить просто у всіх на очах. Або це, або вона зомліє. Вона задумалася, чи їй все одно доведеться постати перед Випробуванням Вогнем, якщо вона буде непритомна. Це матиме якесь значення, якщо кінцевий результат однаковий? Ківа, безумовно, не могла пережити те, що чигало на неї, з амулетом чи без.
Вона пригадала те, що лише вчора сказав Мот: «Ти знала, шо Ґрендель наказано готуватися топити другу піч? Рук особисто попросив…»
Ківу сказане не зацікавило, адже вона була цілком переконана, що це підготовка до зростання кількості мертвих. Але тепер, коли вона наблизилася до крематорію і намагалася приховати, що тіло почало здригатися від тремтіння, вона вже не знала: те, що вона не замислилилася над Мотовими словами, добре чи зле.
Це гірше, ніж багаття.
Значно, значно гірше.
І жодного натяку на її сім’ю, на бунтівників.
Вона дійсно сама-самісінька.
В’язні розступалися хвилями, поки Кістяний вів Наарі й Ківу до входу в кам’яну будівлю, де стояв Наглядач Рук із трьома іншими вартовими та Ґрендель. Працівниця крематорію дивилася на територію в’язниці, тримаючи себе за лікті й явно бажаючи зараз опинитися будь-де, тільки не в центрі уваги. Ківа задумалася, що відбувається у тієї в голові і чи вона також із жахом чекає того, що має от-от трапитися.
Ґрендель, жінка трохи за тридцять, потрапила в Заліндов через підпал, тож вартові пожартували, призначивши її відповідальною за крематорій… але спершу «привітали» в тюрмі. Понад половина тіла Ґрендель була в шрамах від опіків, яких вони їй завдали, і вона вижила тільки завдяки тому, що Ківа невтомно працювала день і ніч, аби вберегти її від смерті. Вона, як і багато в’язнів, завдячувала Ківі життям. А тепер, схоже, їй накажуть віддати борг, допомігши вбити Ківу.
Наглядач Рук струнко й гордо стояв поруч із Ґрендель; чорна уніформа, як завжди, ідеально начищена. Він не показав жодних емоцій, коли уздрів Ківу, пози було достатньо, аби підтвердити сказане після першої Ордалії: допомоги від нього вона не дочекається. Якийсь так званий захист він забезпечував їй десятиліття, але тепер цього не було.
— Ківо Мерідан, — оголосив Рук глибоким, лунким голосом, коли вона наблизилася. — Сьогодні ти постанеш перед своєю другою Ордалією — Випробуванням Вогнем. У тебе є останні слова?
Принц Деверік зробив Ківі таку саму пропозицію два тижні тому; точно як тоді, вона змовчала: не хотіла ані спровокувати Наглядача, ані виблювати собі на ноги. Натомість вона подивилася на натовп, відчуваючи його енергію. Деякі з найближчих в’язнів зловтішно шкірились, їхню зневагу до неї й до Випробувань можна було відчути на дотик. Інші були бадьорі, наче перспектива цієї Ордалії захоплювала їх незалежно від результату. Були й ті, хто глядів з подивом. Якщо в неї вийде вижити — в них вийде вижити. Якщо вона звільниться — не виключено, що колись і вони зможуть. Вона була їхньою надією, їхньою вірою в інакше, яскравіше майбутнє.
Але до успіху перед Ківою пролягала ще довга дорога. І їй про це нагадали, коли вона піймала пильний погляд карих очей Крести, верховоди бунтівників, яка стояла з перехрещеними руками. Її вираз обличчя заледве не волав, що Ківі краще вижити. Інакше буде зле.
— Дуже добре, — промовив Рук, коли вона так нічого і не сказала. До натовпу він мовив: — Зважаючи на суть завдання, ви не будете свідками сьогодні. Однак лишайтеся тут, доки буде винесено вердикт, і вже тоді вам буде надано дозвіл повернутися до роботи.
Ківа відчула, що рядами в’язнів прошелестіло невдоволення, і її хвилювання на коротку мить вийшло за межі хвилювання про себе. Стільки ув’язнених в одному місці — то рецепт катастрофи, ідеальне підґрунтя для бунту. Вартові матимуть перевагу, вони завжди перемагають, але кількість загиблих… Ківа ковтнула слину й зусиллям відігнала страхи. Було більше очікування, ніж злості, більше захвату, ніж люті, отже, поки що небезпеки нема.
Принаймні для всіх, окрім Ківи.
— За мною, — наказав Наглядач, розвертаючись і широким кроком рушаючи в кам’яні двері, у темряву споруди за ними.
Наарі вхопила Ківу за передпліччя й спрямувала всередину. Спостерігачам дія здалася б різкою. Та вони не бачили м’якості дотику, підбадьорливого стискання пальців — мовчазного запевнення, що все буде гаразд.
Від такої люб’язності в Ківи заледве сльози на очі не навернулись, і вона задумалася, чи не стане це останнім контактом з людиною, якщо все піде зле. Мотова воскова суміш буде марною в тому, з чим їй доведеться зіткнутись, а отже, амулет принцеси Міррин — єдине, що Ківа має. Якщо він не спрацює…
«Стоп», — зупинила Ківа себе. Вона не може дозволити собі сумніватися, коли на кону стільки.
Вона виживе.
Виживе
.
Проходячи повз останніх в’язнів, Ківа тримала очі прикутими до землі, не бажаючи помітити в натовпі Тіппа чи Джарена. Їй було потрібно пам’ятати їхню впевненість, а не бачити бліді, стривожені обличчя. Вона також прагнула уникнути жалісливих поглядів в’язнів, яких вилікувала за ці роки, наче вони бачать її востаннє… наче вона йде на певну смерть.
— Зосередься, Ківо, — пробурмотіла Наарі. — Забудь про все і всіх.
Ківа глибоко вдихнула, тоді видихнула, якраз коли вони дісталися до великого проходу. Вона востаннє зиркнула вгору перед тим, як зробити крок досередини, помічаючи, що лише один комин димить, а інший — від другої печі — байдужий і мовчазний. Чекає, здавалося, на Ківу.
Ківине серце стугоніло у вухах, вона покладалася на дотик Наарі, аби триматися на ногах, коли вони заходили в кам’яну будівлю, її очам знадобилася мить, щоб призвичаїтися до темряви всередині. Люмонієві ліхтарі на стінах, проте, трохи освітлювали кімнату, і незабаром Ківа роздивилася порожній передпокій. Вона бувала тут раніше, лише кілька разів за всі ці роки, але ніколи такий жах не збирався в животі.
— Під час Випробування Вогнем, як зазначено в Книзі Закону, ти постанеш перед стихійним завданням, яке міститиме полум’я, — сказав Наглядач Рук, його руки були складені за спиною.
Кістяний сперся об стіну поруч із ним, нудьгуючи, а от троє інших вартових були більш насторожені, ніби чекали, що Ківа зірветься й нападе на них. Ґрендель і Наарі стояли, наче несли вахту: перша досі трималася сама за себе так, наче радше опинилася б де завгодно, а друга пропонувала мовчазну підтримку.