Страница 69 из 140
Ківі не потрібно було підтверджувати це, тож вона просто застерегла:
— Вона небезпечна. Якщо цінуєш хоча б щось із того, що я кажу, тримайся від неї подалі.
— Я ціную все, що ти кажеш, Ківо.
Слова були тихі, серйозні, вони змусили Ківин погляд зустрітися з його і зрозуміти, що він рівно, пильно дивиться на неї.
І на них опустилася тиша: обоє намагалися перетравити щойно почуте. Першим мовчання порушив Джарен, його голос був повен каяття:
— Пробач, я поводився негідно. Такого більше не трапиться. — Він не відірвав погляду від неї, коли продовжив: — І просто аби ти знала: я не вважаю тебе дівицею, яка потребує порятунку. Я ніколи не зустрічав нікого сильнішого за тебе… не тільки тому, що ти вижила десятиліття в цьому богами проклятому місці, але й тому, що ти раз за разом жертвуєш власними потребами, аби принести користь тим, хто довкола тебе, навіть — і особливо — тим, хто не хоче твоєї допомоги. Ти маєш рацію, я не повинен воювати замість тебе в твоїх битвах. — Він підступив на крок, його тон був хрипкуватим, коли він закінчив: — Але… якщо ти мені дозволиш, я б хотів стояти з тобою пліч-о-пліч, коли ти в них воюватимеш сама.
Ківин пульс гупав у вухах. Метелики роїлися в животі, електричні блискавки лоскотали тіло. Вона не знала, як відповісти, заледве могла обдумати свою фізичну реакцію на його слова.
Обережно
.
Обережно
.
Обережно
.
Слова не належали її батькові, матері чи взагалі комусь іншому. Вони не були зі спогадів — вони йшли від самої Ківи. Її першим і єдиним правилом у Заліндові було не заводити друзів, тому що їх вона майже завжди втрачала. З Джареном… вона не була впевнена, просив про дружбу чи про щось більше, але в будь-якому разі це була межа, якої вона не могла — і
не
збиралася
— переходити. Хоч як билося серце, хоч як він на неї зараз дивився, чекаючи відповіді, вона не могла робити винятків.
— Я…
«Я не можу, вибач», — так вона збиралася відповісти, слова вже формувалися на вустах. Але до того, як їй вдалося їх промовити, Тіпп підскоком повернувся в лазарет, Наарі — одразу за ним, і Ківа, спіткнувшись, відійшла від Джарена, тремтячими пальцями пройшовшись у своєму волоссі, поки на нетривких ногах прямувала до робочого столу.
Вона не наважилася озирнутися на Джарена — ні тоді, коли Тіпп попросив його допомоги з реконструкцією щурячого загону, ні тоді, коли Джарен тихо погодився і запитав, які в них є матеріали для роботи. Ківині думки мчали, мчали і
мчали
наввипередки
одна з одною, доки вона не відчула на своїй руці легенький, як пір’їнка, дотик і підскочила, крутнулася й застала Наарі, яка тихо підійшла до неї.
— З тобою все гаразд? — беззвучно запитала вартова, наче усвідомлюючи, що Ківа зараз не хоче привертати до себе жодної уваги.
Ківа збиралася кивнути, але не могла змусити себе збрехати Наарі після того, як провела з нею цілий день. Натомість вона чесно, швидко хитнула головою і затримала подих, чекаючи, що зробить вартова. Але Наарі лише перевела погляд з неї на Джарена, а тоді подивилася знову на неї з легкою, співчутливою усмішкою перед тим, як беззвучно сказати: «Все буде гаразд».
І Ківа їй повірила — передусім тому, що задля власного спокою вирішила поводитися так, наче її розмови з Джареном не було.