Страница 68 из 140
У неї була частка секунди, аби вирішити, що робити. Частина її хотіла відскочити і прокласти між ними стільки відстані, скільки взагалі можливо, але вона знала, як він може сприйняти таку дію, наскільки це зробить очевидним, що він справляє на неї чималий вплив. Тож незважаючи на те, що вся її нервова система була надсвідома того, як — і
де
— вона до нього торкалася, вона продовжила накладати цілющу живицю на рану з неквапливою природністю, силою думки проганяючи жар зі щік і молячись будь-кому, хто почує, аби виглядати розслабленішою, ніж була насправді.
— Усе не так погано і має стати ліпше через кілька днів, — зазначила Ківа голосом, на пів ноти вищим, ніж зазвичай. Вона тихо прочистила горло і нарешті змогла прибрати руку від його рота і потягтися до лоба. — Ця подряпина майже торкається шраму, який ти отримав того дня, коли сюди потрапив, але цього разу тобі пощастило більше — вона неглибока, загоїться без сліду. — Ківа лагідно розмазала живицю по рані і, пригадуючи, що з ним у Заліндов доставили двох мертвих чоловіків, додала: — Ти мені так і не розповів, що сталося. І чому ти опинився тут.
Перед тим як Джарен відповів, на короткий час запанувала пауза. Врешті він промовив:
— Ти ж казала, неввічливо питати людей, що призвело до їхнього ув’язнення?
Його тон був жартівливим, але в очах була серйозність — попередження, яке Ківа, всупереч допитливості, вирішила взяти до уваги.
— Цілком слушно. А що трапилося сьогодні? Готовий розповісти мені?
Вона сполоснула липкі руки в підсоленій воді і тоді під прикриттям необхідності взяти трохи гелю з алое пішла до робочого столу. По правді, їй була потрібна мить подалі від нього, але вона повернулася, коли він почав говорити.
— За вечерею виникла сутичка з однією ув’язненою, яка заявила, що вона твоя давня знайома, — почав Джарен аж занадто буденно. — Мені не сподобалося те, як вона про тебе говорила, а її друзям не сподобалося, коли я попросив її припинити. Все загострювалося доти, доки ми більше не розмовляли з допомогою слів.
Ківа завмерла на півкроці посеред його відповіді.
— Будь ласка, скажи, що ти жартуєш, — хрипнула вона.
Джарен пальцем вказав на своє обличчя:
— Схоже на те, що я жартую?
Безвиразним голосом Ківа поцікавилася:
— То була Креста, чи не так?
— Руде волосся? Тату зі змією? — запитав Джарен. Коли Ківа кивнула, він сказав: — Це вона. Любить багато говорити, але не полюбляє залишатися поруч, коли починаються активніші дії.
Це Ківа і без того знала. За Крестою тяглася погана слава зачинательки проблем, яка потім залишає всю брудну роботу іншим і тікає до того, як особисто зустрінеться з наслідками. Було чудом те, що Джарена і того, з ким він там побився, не забрали вартові й не відправили в Безодню для покарання. Чи на шибеницю.
— Ти такий дурень, — прошипіла Ківа, протупавши решту шляху між ними. Їй знадобилася вся її цілительська підготовка для того, аби змусити свої пальці бути лагідними, коли вона накладала гель алое на його підбите око, особливо обережно поводячись там, де вже почало набрякати.
— Це отаку подяку я отримую за те, що відстоював твою честь? — кинув у відповідь Джарен обурено. — Чула б ти, як вона тебе називала!
— Заліндовська cучка? Безсердечна різьбярка? Княжна смерті? Шльондра-цілителька? Тюремна п…
— Так, — натягнуто перебив Джарен, на його щоці сіпався м’яз. — Серед іншого.
— Повір мені, я все це чула, — промовила Ківа, накладаючи більше гелю. — Але ж
я
не лізу через це в бійки.
Особливо
з тюремними бунтівниками. Боги, про що ти тільки думав?
— Тюремними… — Джарен перебив себе лайкою. — Ти серйозно?
— Смертельно серйозно, — без емоцій сказала Ківа. — І тобі варто бути готовим до неї, якщо вони вирішать намалювати в тебе на спині мішень.
Низьким голосом Джарен зауважив:
— Я не усвідомлював, хто вони такі.
— Креста — їхня верховода тут, — пояснила Ківа, спонукаючи Джарена ще раз вилаятись. Її погляд перемістився на Тільду, і вона додала: — Тобі поталанило, що в них зараз є важливіші за тебе турботи, інакше твоєю наступною зупинкою був би морг.
Пройшла напружена мить, перед тим як Джарен тихо запитав:
— Тебе це турбує, те, що вони кажуть? Не тільки Креста, всі вони? Це боляче?
— Це просто слова, — відрізала Ківа, ігноруючи укол у серці.
Звісно
, це боляче. Ніхто не хоче бути «сукою», «шльондрою» чи ще кимось, як її обзивали десять років.
— Це не просто слова, — заперечив Джарен. — Це злісне, неправдиве лихослів’я, сказане позбавленими поваги задираками, а ти не заслуговуєш на таке ставлення. Ти ночами не спиш, намагаючись допомогти всім цим людям, і Кресті теж. Найменше, що вони можуть зробити, — це не ображати тебе публічно.
Закінчівши з гелем, Ківа відійшла на крок і сказала:
— Хіба це не я вирішую?
Джарен насупився:
— Що?
Ківа пальцем вказала собі на груди:
— Вони кажуть це все про
мене
. Хіба не я вирішую, чи карати їх за це? Чи ти думаєш, я б вирішила дати їм урок твоїм кулаком по їхніх обличчях?
Золото в Джаренових очах сердито зблиснуло, відтінене блакиттю.
— Тебе там не було.
— І тебе там не було, доки це відбувалося останні десять років, — різко відказала Ківа. — Думаєш, я досі не вмію з цим упоратися? Думаєш, я не намагалася відплатити їм тим же і на власному досвіді не пересвідчилася, наскільки це може все погіршити?
У Джарена вистачило совісті відчути сором, тож Ківа зробила зусилля, аби пом’якшити свій тон, коли продовжила:
— Я зворушена, що тебе засмутило почуте, але не потрібно воювати в моїх битвах замість мене. Я пробула тут довго і знаю: найкраще, що я можу зробити, — це ігнорувати все і поводитися так, наче це мене не зачіпає. Вони можуть казати що заманеться; і дев’ять разів з десяти вони врешті-решт змушені вибачатися, зазвичай коли хворіють чи отримують поранення і усвідомлюють, що я єдина, хто може їм допомогти. Ні, — вона додала підкреслено, — я не відмовляю в лікуванні, якщо вони не розкаюються. Просто коли вони особисто переконуються, що я про них
дійсно
дбаю, то більше не виливають на мене злість. Тому що це не більше ніж злість, Джарене. Вони сердиті, засмучені, роздратовані й безпомічні, як і всі ми тут. І просто дають своїм емоціям неправильні виходи.
Джарен нічого не говорив довгу мить, але тоді зістрибнув з лави і мовив:
— Здогадуюся, що Креста не одна з дев’яти випадків?