Страница 50 из 140
Ківа здригнулася, коли її ім’я впало з його вуст. Лякало, наскільки буденно він його використав, наче вони знали одне одного роками. Вона нічого не сказала, від чого його усмішка тільки поширшала.
— Мені сподобалося, — торохкотів далі він, навіть коли сестра продовжувала його штовхати через кімнату. — Я сподіваюся, наші шляхи ще колись перетнуться, Чемпіонко.
Тоді Міррин просунула його повз капітана Веріса і крізь двері, зупиняючись лише для того, аби розправити свою мантію і погукати до Ківи:
— Я все одно вважаю, що ти хочеш померти. Маєш бажання — доведи, що я помиляюся.