Тюремна цілителька. Книга 1

Глава 23

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Після того як королівські особи пішли з лазарету, Ківа спробувала вибратися з ліжка, але її зболене тіло не бу­ло готовим для такого завдання. Натомість вона крутилася з боку на бік, аж доки це не стало надто боляче; тоді во­на просто вляглася, думаючи про все, що сталося того дня, доки макове молочко не повернуло її в глибини сну.

Коли вона знову прокинулася, в лазареті було значно темніше, слабкі люмонієві ліхтарі розганяли найстрахітливіші нічні тіні… і викривали, що вона не на самоті.

— Що ти тут робиш? — спитала Ківа хрипко пі­сля сну.

Джарен сидів на табуретці поруч з її ліжком, дивлячись униз на свої руки, але його голова різко піднялася, реагуючи на її запитання, і обличчям розтеклося полегшення.

— Чому ти постійно про це мене запитуєш?

— Можливо, мене постійно дивує те, що ти досі ­живий.

Його губ торкнулася напівпосмішка, а тоді вона зник­ла, і його обличчя закам’яніло.

— Те саме можна сказати про тебе після коника, якого ти викинула сьогодні.

Ківа не хотіла, аби розмова відбувалася, доки вона лежить горизонтально. Не хотіла, аби та розмова

взагалі

відбувалася, але вже точно не в настільки вразливій позиції.

Ривком піднімаючись, вона стрималася, аби не скривитися, коли біль прострелив її руки, тулуб, голову — все одночасно, і вона обережно зайняла таку саму позу, як з принцесою, — опираючись спиною об стіну.

— Це виглядало боляче.

Ківа зиркнула на Джарена:

— Вигляд буває оманливим.

Вона не розуміла, чому поруч із ним ставала такою колючою, чому їй противно виказати будь-яку ознаку слаб­кості.

Джарен зітхнув і пробігся рукою у своєму волоссі. Воно стирчало під дивними кутами, наче він повторював цей рух численні рази. Придивляючись, Ківа помітила, що він вкритий навіть більшою кількістю бруду й слизу, ніж коли вона бачила його біля шибениць; отже, він важко працював у тунелях до і після того. Під очима були тіні, а в тому, як він поводився, — виснаження. Вона розуміла, що Заліндов почав до нього добиратися, навіть якщо ще не зламав.

— Я можу… щось тобі дати? — тихо запитав Джарен.

Пригадуючи його сильну антипатію до знеболювальних ліків, Ківа похитала головою, вирішивши зачекати, доки він піде, а тоді прийняти ще одну дозу макового молочка. І ще не хотілося ризикувати й затьмарювати здоровий глузд у його присутності.

— Все гаразд, — сказала Ківа. — Тепер дай мені відповідь: чому ти тут?

Джарен видав недовірливий звук.

— А ти як думаєш? — він тикнув пальцем у її напрямку і промовив звинувачувальним тоном: — Ти ма­ло не

померла

сьогодні, Ківо.

— І що?

Ті два слова вислизнули з її рота до того, як їй вдалося їх зупинити.

— «І що?» — повторив він, не вірячи власним вухам. — «

І

що

?» Ти з мене знущаєшся?

Вона нічого не сказала, здивувавшись його запальній реакції.

— Ти

хотіла

померти? — наполягав він. — Таким був твій план?

Ківа відсахнулася.

— Звісно ж, ні. — Вона слабко усвідомила, що двері в карантинну кімнату відчинилися і зачинилися, але не відвела погляду від Джарена.

— Тоді чому, Ківо?

Чому

отак жертвувати собою? Чому ризикувати своїм життям заради якоїсь жінки, з якою ти навіть не знайома? — Він різко вказав на завісу довкола Тільдиного ліжка: — Чому віддавати все заради неї?

— Чому тобі не байдуже, Джарене? — кинула йому у відповідь Ківа. — Ти не знаєш мене достатньо добре, аби так засмутитися.

— Ні, але

я

з-знаю.

Ківа повернулась і побачила Тіппа, який стояв у дверях карантинної кімнати. Від сліз у його очах в неї одразу зникло бажання сваритися.

— Тіппе…

— Чому ти це з-зробила, Ківо? — запитав він тремтячим голосом, його веснянки було чітко видно на блідому обличчі. — Ти розповідала, що ніхто не м-може пережити Випробування, що це — смертний вирок.

— Тіппе, ходи сюди, — покликала його Ківа, простягаючи ру­ку. Та злегка тремтіла — і через суперечку, і через біль. Принц Деверік сповільнив Ківу достатньо, аби вберегти від смерті, але зробив це не лагідно.

Тіпп повільно наблизився, і коли він подивився на неї, в його очах були сльози.

— Чому, Ківо? — його горло підстрибнуло. — Ти с-ска­за­ла моїй матері, що захистиш мене. Ти не зможеш цього зробити м-мертвою.

Хоча Ківа не мала наміру розповідати про Крестині погрози його життю, вона все одно шкодувала, що ця розмова відбувалася не наодинці з хлопчиком. Вона швидко подивилася на Джарена, але той тільки склав руки і впевнено подивився на неї у відповідь. Наарі також спостерігала одразу від входу в лазарет і навіть не намагалася приховати, що підслуховує.

— Ти маєш рацію, я обіцяла твоїй матері, що наглядатиму за тобою, — тихо сказала Ківа, беручи Тіппову руку у власну. — І планую це робити ще довго після то­го, як із Випробуваннями буде покінчено.

Коли Тіпп відвернувся, Ківа стиснула його пальці, аби знову привернути увагу, і продовжила:

— Агов, я правду кажу. Я вже пройшла одну Ордалію… наскільки складними можуть бути інші три? — Вона намагалася додати голосу впевненості, приховуючи і сліди вагання, і сподівання на те, що їй не доведеться зустрічатися з рештою Випробувань взагалі.

Лишайся

живою

.

Не

дай

їй

померти

.

Ми

вже

йдемо

.

— Але що тоді? — запитав Тіпп. — Ти б-будеш вільна, а я буду сам.

Ківа не могла розповісти йому правди, не могла розповісти свій план… ще ні. Доки вона не поговорить із На­глядачем. Навіть тоді вона мовчатиме, боячись даремно вселяти в Тіппа надію. Попереду довгий шлях, і Ківа не мала жодної гарантії, що все закінчиться добре. Для будь-кого з них.

Вона продовжила трохи хрипкуватим голосом:

— Це не сьогоднішня проблема, тож немає сенсу хвилюватися про це зараз.

— То зосередьмося на сьогоднішньому дні, — втрутився Джарен. — Ти так і не розповіла нам, чому зробила те, що зробила.

Ківі довелося порахувати до десяти, аби не гаркнути, що це аж ніяк не його справа, і наполягти, аби він пішов з лазарету. Правда полягала в тому, що їй було приємно, прокинувшись, застати його біля свого ліжка. Їй було приємно, що він хвилювався, що аж сердився. Дуже мало людей у Заліндові взагалі думали про її стан — це вона постійно наглядала за іншими.