Тюремна цілителька. Книга 1

? Та ще й наступник трону? Ківа сумнівалася, що найближчим часом наноситиме мітку на Деверіка, навіть якщо він погиркався з Руком.

— Наглядач наголосив на своєму незадоволенні діями мого брата і чітко дав зрозуміти, що нам… краще не бути присутніми на трьох наступних Випробуваннях, — заявила Міррин. — Між нами, це велика біда. — Вона чмихнула і зморщила носа, наче повітря її образило.

Той факт, що Рук вичитав принца і принцесу, Кі­ву не здивував, як і те, що вони здалися під його вимогою, адже останнє, чого хотілося б евалонським вельможам, — це ворогувати з чоловіком, який тримав їхніх найзапекліших ворогів під замком.

— Чому ви

тут

, принцесо? — нарешті запитала Ківа, потребуючи відповідей, особливо після того, як дізналася, що Рук виставив їх за двері. Причин на те, аби Міррин була в лазареті, не було, як і причин, чому принцеса марнує час, розмовляючи з ув’язненою. — Ваш брат врятував мене через… через якусь сміховинну причину. І я вдячна, дійсно вдячна. Але це не пояснює, чому

ви

чекали біля мого ліжка, доки я прокинуся. Чого ви мені не кажете?

Принцеса підняла руку, і Ківа здригнулась — автоматична захисна реакція. Очі Міррин спалахнули під мас­кою, але вона нічого не сказала, повільно стуляючи ру­ку в ку­лак.

Поки вона це робила, повітря довкола них йшло бри­жа­ми і в Ківи вистрілило у вухах, коли тиск збільшився, голова здалася такою, наче туди напхали бавовни.

— Я помістила нас у повітряну кишеню, — повідомила Міррин, — заради приватності. — Вона кивнула в напрямку Веріса, який дивився назовні, тепер навіть не підозрюючи про те, що їхня розмова триває.

Дивуючись із того, що зробила принцеса, Ківа спробувала позіхнути, аби прогнати тиск, але неприємне відчуття не піддалося.

— У нас небагато часу до того, як він задумається, чому так тихо, і здогадається, що я зробила, — продовжила принцеса, в її рівному елегантному голосі була нотка нагальності. — Скажи, наскільки ти впевнена в тому, що переживеш три наступні Ордалії?

Ківа здивувалась, аж перестала позіхати від дивного відчуття повітряної кишені.

— Я думаю, кращим запитанням буде, наскільки я

не

впевнена.

— Я серйозно, цілителько.

— Я теж, принцесо. Раніше ніхто не переживав усі чотири.

Вона не збиралася визнавати, що сподівалася: їй не доведеться брати на себе решту Випробувань, її сім’я прийде до того.

Міррин похитала головою:

— Неправда. Колись давно люди виживали.

Ківа видала саркастичний звук — макове молочко перемагало інстинкт самозбереження:

— Звісно, коли в людей була магія. Прикро розчаровувати вас, але якщо я не ваша давно загублена сестра, в мені немає і краплини стихійних сил.

— Отже, використовуй свої інші вміння, — сказала Міррин, починаючи дратуватися. — Що ти

можеш

?

Ківа розкинула руки і пошкодувала про такий рух, бо укол болю не забарився.

— Озирніться. Це те, що я можу: зцілюю людей. І все.

— Тоді ти помреш.

Три слова — і Ківин подих застиг у легенях.

Міррин знову вмостилася на стільці, її обличчя було незворушним, незважаючи на те, що вона винесла смертний вирок.

— Це правда, ти знаєш, що правда, — холодно сказала принцеса. — І навіть якщо ти, можливо, не заслуговуєш такого кінця, всі вірять, що

вона

— заслуговує. — Міррин елегантно вказала пальцем у напрямку Тільдиної завіси.

Ківа проковтнула слину.

— Ти помреш, — повторила Міррин, — а з тобою і во­на. — Принцеса безжально на неї подивилася. — І, як­що чесно, це позбавить нас чималого головного болю.

Ківа набрала дихання, але Міррин ще не договорила.

—

Але

, — повела далі принцеса, а тоді зітхнула протяжно, — схоже, я надто великодушна, і це не на мою користь.

Звівши брови, Ківа запитала:

— Що?

Міррин знову зітхнула, тоді сказала:

— Наглядач Рук сказав, що ти пробула тут десять років. Ти вижила, Ківо Мерідан, і якщо тобі вдалося витримати так довго, то протягнеш і наступні шість тижнів. Особливо якщо в тебе є підмога.

Ківа силкувалася встигати за тим, що відбувалося, знеболювальне робило її мислення повільнішим. Звучало так, наче…

— Ось, — мовила Міррин, засовуючи руку в мантію, і, кинувши короткий погляд на Веріса, який досі ні про що не підозрював, дістала блискучий амулет.

Ківа взяла його й перевернула в пальцях. Усвідомивши, що то таке, вона зважила, чи макове молочко буде достатнім виправданням, аби її не покарали за те, що вона кине це принцесі в обличчя.

На блискучому ланцюжку був герб Валлентіс. Меч, стріла, корона і чотири квадранти з чистого золота, де стихії були представлені кольоровими коштовними каменями: сапфір — вода, смарагд — земля, топаз — повітря, рубін — вогонь.

Він був прекрасний.

Але він був символом всього —

всього

, — що Ківа ненавиділа.

— Дуже мило, — майже виплюнула вона, штовхнувши його назад принцесі.

Міррин не взяла. Натомість зауважила:

— Більшість із моєї сім’ї споріднені лише з однією стихією, але я обдарована двома. Повітря, як ти вже знаєш… — вона замовкла, аби переконатися, що Ківа уважно слухає. — І вогонь.

Ще раз швиденько зиркнувши на капітана Веріса, Мір­рин повернулася до Ківи й розтулила долоню. Над її рукою з’явився вогонь. Ні, не

над

рукою —

у

руці. Він огортав її плоть, танцював на її шкірі, коли вона рухала зап’ястям, жаринки летіли їй на передпліччя, доки вона не змусила вогонь зникнути, клацнувши пальцями.

На шкірі не було й сліду, як і на рукаві її мантії, окрім того, що він трішки обвуглився.

— Вражає, — вичавила Ківа, коли побачила, що принцеса чекає на реакцію.

Міррин криво всміхнулася і кивнула на амулет, який досі був у Ківи в руці.

— Рубін на гербі може вбирати вогняну магію, як­що хтось — як-от я — дасть йому таку силу. — Її посмішка поширшала, натяк — очевидний. — Я не знаю, яким є Випробування Вогнем, але доки він на тобі, — вона знову вказала на амулет, — магія всередині повинна тебе захистити.

Ківа з роззявленим ротом подивилася на принцесу, тоді на амулет — вона втратила дар мови.

— Не дай нікому його побачити, бо подумають, що ти йо­го вкрала, — попередила Міррин. Замовкла, тоді додала: — На більше моєї доброчинності не вистачить. Тобі доведеться вигадати щось інше на два останніх Випробування.