Страница 47 из 140
— А ти виживеш — вона виживе, — зауважила принцеса. — Якщо ти переживеш три наступні Ордалії, то звільниш найнебезпечнішу жінку в королівстві.
— Це
якщо
занадто велике, аби ви ним зараз переймалися.
— Легко тобі казати! — відрізала Міррин. — Вона не
твою
корону намагається забрати.
— Ви її бачили? — Ківа смикнула головою в напрямку завіс. — Вона найближчим часом нічого не забере.
Ківа знала, що варто поводитись обережніше, але не могла змусити себе добирати слова, навіть зважаючи на те, що під маскою очі принцеси звузилися.
Опираючись пориву звинуватити макове молочко у своїй відвертості, Ківа підняла підборіддя і продовжила пильно дивитися на принцесу, не кліпаючи. Їй було прикро, що після пробудження з нею не виявився хтось інший: Тіпп, Мот, Джарен. Навіть Наарі чи Наглядач. Хтось, кому вона могла б поставити свої запитання. Але тут була тільки Міррин, тож доведеться питати її.
— Як я пережила Випробування? — без прелюдій запитала Ківа. Вона була надто втомлена і їй було надто боляче, аби ходити колами.
Міррин поставила чашу на стіл біля Ківиного ліжка, її пальці почали гратися вишитими краями червоної мантії.
— Ти нагадуєш мені про мою дівчину. З таким бойовим духом тобі варто дати шанс поборотися… так вона мені сказала б.
Ківин світ здригнувся.
—
Ви
мене врятували?!
Міррин фиркнула:
— Боги, ні. Чому б мені перейматися, що з тобою трапиться? — Змахуючи невидиму порошинку з плеча, вона продовжила: — Одначе мій дурненький брат… — вона закотила очі. — Схоже, навіть принца-наступника може зачарувати гарненьке личко. Кому потрібна справедливість, коли привабливість
значно
важливіша?
— Тобто
принц
Деверік
мене врятував? — Ківин розум далі вирував.
Бліда брова Міррин вигнулась аж над маскою.
— Ти впала з висоти п’ятдесяти футів з вежі. І не вижила б сама.
— Я… ви… він… — Ківі не вдавалося сформулювати речення. Зважаючи на все, що знала про сім’ю Валлентіс (вони ж
причина
того, що вона взагалі потрапила в Заліндов!), вона не могла втямити цю неймовірну правду. — Але..
чому
?
Принцеса видала нетерплячий звук.
— Я ж сказала. Ти що, не слухаєш? — Вона перестала гратися з мантією і схрестила руки на грудях. — Байдуже, просто подякуй, що жива.
Ківа засовалася на ліжку, знову кривлячись від болю, і не втрималась, аби не пробурмотіти:
— Заледве.
— Що? — друга брова Міррин підповзла вгору до першої.
— Я сказала «заледве», — повторила Ківа. — Почуваюся так, наче зламала кожну кістку в тілі.
У принцеси вирвався здивований сміх.
— Це таку подяку мій брат отримує за те, що врятував твоє життя?
— Його зараз тут немає?
— Ні, але
я
тут, — відрубала Міррин, у її голос прокралася загрозлива нотка. — І тобі пішло б на користь проявити трохи поваги.
Ківа схаменулася, нагадуючи собі, з ким вона розмовляє. Наркотик впливає занадто, якщо вона навмисне перетворює на ворогів наймогутніших людей у королівстві. Тим більше, що принцеса має рацію: принц Деверік
дійсно
врятував її, навіть якщо й з поверхневих причин.
— Перепрошую, ваша високосте, — видавила вона, слова здавалися розпеченим вугіллям на язиці. — Якщо ваша ласка, передайте мою подяку вашому братові.
Міррин оперлася на спинку крісла, її блакитні очі — щілини. Пройшла довга мить тиші до того, як вона сказала:
— Я розчарована. Я очікувала більшого опору.
Ківин лоб зморщився.
— Ви
хочете
, аби я поводилася проблемно?
— Хочу, аби ти показала той характер, який я побачила, коли ти скочила на ешафот, — відкарбувала Міррин. — Хочу, аби ти показала відвагу, якої вистачило на стрибок зі сторожової вежі. Хочу, аби ти показала дух, за який моя дівчина тебе підтримала б… дух, через який мій брат дозволив тобі жити.
— Ви сказали, що моє обличчя змусило його мене врятувати, — незворушно сказала Ківа.
— Я також сказала, що він дурненький.
— Ви заявили, що я хочу померти, — нагадала Ківа. — Двічі.
— І глянь-но на себе зараз — жива-живісінька, — кинула у відповідь Міррин.
— Лише через вашого брата, — випалила Ківа звинувачувально і спантеличено. — Хіба це взагалі рахується як перемога в Ордалії? Мені доведеться…
Принцеса Міррин махнула рукою, перебиваючи Ківу:
— За законом ти пройшла Випробування. Ти вижила — от що рахується.
Коли Ківа відкрила рота, аби посперечатися, Міррин відправила їй гострий погляд і застерегла:
— Не починай. Я вже витерпіла лекцію про втручання, хоча це взагалі не
я
повелася непомірковано. Але,
звісно
ж
, мене мали в це втягнути, чи не так?
Міррин говорила сердито, а Ківа знов озирнулася порожнім лазаретом.
— А
де
ж
принц Деверік? Чому він не тут?
Принцеса засміялася — відкритий, глибоко потішений звук.
—
А
оце
якраз
чудове запитання. Мій брат нерозсудливий, імпульсивний дурень, і все ж йому вдається бути одним з найкращих людей, яких я знаю. Він, напевно, заводить дружбу зі злочинцями, поки ми розмовляємо, і будує зв’язки, які триватимуть усе життя. — Лукаво Міррин продовжила: — Ти його зацікавила, знаєш… якщо це не очевидно з того, що ти зараз жива.
Тепло торкнулося Ківиних щік, коли принц заявив «вона мені подобається» перед зігнаною юрбою. Намагаючись не дати принцесі це помітити, Ківа запитала:
— Людина, яка читала вам лекцію… ви мали на увазі капітана Веріса?
Вартовий зиркнув у їхній бік, коли згадали його ім’я, але жодним іншим чином не змінив своєї пози, обличчя лишалося безвиразним.
Міррин знову засміялася:
— Веріс — добряк. Мене здивувало, що він сам не стрибнув з вежі, аби тебе піймати.
Ківа нічого не сказала, боячись того, що може вилетіти з рота, якщо вона його відкриє, боячись, що розповість про свою першу зустріч із тим чоловіком і про все, що він у неї відібрав, — в ім’я сім’ї Валлентіс. Сім’ї
Міррин
.
Сім’ї, яку Ківа ненавиділа і ненавидітиме, доки житиме.
— Ні, то в Наглядача Рука знайшлися кілька… цікавих слів для мене і брата, — пояснила Міррин.
Ківа багато віддала б за те, аби дізнатися, що то були за слова. Для будь-кого не королівської крові втручання у Випробування означало б жорстоке покарання — ув’язнення, можливо, навіть смерть. Але
принц