Страница 46 из 140
вартового
,
але
його
хватка
не
слабла
. —
ТАТУСЮ
!
З
Фаранової
реакції
на
її
благання
можна
було
подумати
,
що
він
не
більш
живий
,
ніж
його
наймолодший
син
.
Він
не
боровся
,
не
опирався
,
коли
вартові
,
шарпнувши
,
поставили
його
на
ноги
і
потягли
геть
.
—
ТАТУСЮ
! —
знову
закричала
Ківа
.
—
Поховайте
хлопця
, —
наказав
тим
солдатам
,
що
залишилися
,
чоловік
,
який
її
тримав
.
Тихшим
,
хрипкішим
голосом
він
додав
: —
Але
обережно
.
Він
лише
дитина
.
Коли
вартові
рушили
забрати
Керіна
,
Ківа
заборюкалася
ще
лютіше
.
—
НЕ
…
ЧІПАЙТЕ
…
ЙОГО
! —
закричала
вона
. —
НАВІТЬ
…
НЕ
…
ДУМАЙТЕ
…
—
Вибач
,
дівчинко
, —
прошепотів
чоловік
,
який
її
тримав
. —
Але
ви
самі
винні
.
—
ВІДПУСТИ
МЕНЕ
! —
Ківа
давилася
хлипаннями
. —
ТАТУСЮ
!
ТА
…
Але
різкий
біль
перервав
її
вигуки
,
темрява
затопила
поле
зору
,
її
світ
—
і
її
життя
—
зникли
за
одну
мить
.
— У мене не весь день, цілителько.
Прокидайся
!
Грубий поштовх змусив Ківу різко розплющити очі, сісти й, хапнувши ротом повітря, закашлятися.
Вона не могла дихати.
Не могла вдихнути.
Не могла…
Вона
не
могла
…
— Припиняй цю драму! — почувся чванькуватий жіночий голос, і за мить на Ківину спину опустилася долоня, важко ляснувши.
Надривно кашляючи і давлячись, Ківа спробувала відштовхнути свою мучительку, але спроба була слабкою. Біль прошив її руки, ноги, живіт. Вона почувалася суцільним синцем, наче хтось прийшов з добрячим тесаком і влупив ним її тисячу разів.
— Заради вічносвіту, просто дихай як нормальна людина, — скомандували, досі б’ючи її по спині. — Це не так і важко.
Поволі Ківа припинила кашляти, хоча кожна часточка досі боліла. Від спроби наповнити легені з очей потекли сльози, і вона підвела тремтячу руку, аби протерти розмитий погляд. Коли нарешті вдалося прокліпатися до чіткості, вона вдихнула так різко, що мало не почала кашляти знову.
— Ваша… високосте, — Ківа зойкнула, побачивши принцесу в масці, яка сиділа біля її ліжка в лазареті. — Що… ви…
— Випий це, а то знову почнеш помирати, — перебила принцеса Міррин, підсовуючи Ківі маленьку кам’яну чашу. Та була наповнена лише на чверть, і Ківі не довелося навіть нюхати білу рідину, аби зрозуміти: то макове молоко.
Зазвичай вона не хотіла б, аби щось заважало ясності мислення,
особливо
в присутності евалонських вельмож, але вона заледве могла думати й говорити через біль, який лютував у тілі.
Одним ковтком випивши схожі на горіх за смаком ліки, Ківа була вдячна принцесі за те, що та зачекала, доки вони подіють. Доза не була настільки великою, аби вона відключилася чи хоча б відчула дію наркотику на свідомість, але біль полегшився, став фоновим.
— Краще? — запитала принцеса Міррин.
— Значно, — прохрипіла Ківа і змусила себе додати: — Дякую.
Обережно, дуже обережно Ківа підсунула подушку і сперлася об стіну, кривлячись і жалкуючи, що не випила більше макового молока до того, як заворушитись. Але тепер у ній було більше опору, і після кількох заспокійливих подихів знову стало можливо впоратися з болем.
— Я повинна… ем… — Ківа жестом зобразила уклін.
Міррин фиркнула:
— Я б подивилася на твою спробу.
Ківа вирішила: це означає, що принцеса не покарає її за недотримання королівського етикету.
— Ти думаєш, що я тут роблю? — спитала Міррин, забираючи в Ківи чашу і крутячи її між пальців, наче їй треба чимось зайняти руки.
Ківа поміркувала і повільно відповіла:
— Якщо чесно, думаю, чому
я
тут.
Макове молочко почало діяти, її увага перемістилася поза фізичний біль, і вона ніяк не могла узгодити те, що відбулося під час Випробування Повітрям, і її поточний стан.
— Я впала, — продовжила Ківа. — Я мала б бути мертвою.
— Так, — Міррин відповіла. — Ти мала б.
Принцеса більше нічого не сказала, і хоча Ківу розпирало від запитань, вона притримала язика і зачекала. Роззирнулася лазаретом, помітила, що принца-наступника нема. Однак завіси біля ліжка в кутку — Тільдиного ліжка — були зсунуті, тож вона з надією припустила, що Джарен і Тіпп повернули хвору жінку після завершення Ордалії. Жодного з хлопців у кімнаті не було, але при вході до лазарету стояв капітан Веріс, його насторожений погляд рухався від принцеси до Ківи, а тоді — назовні, на територію. Жодного іншого вартового — королівського чи ні — не було.
Коли Ківа побачила капітана, її живіт, який і без того болів, стиснувся — спогад про те, як їхні шляхи вперше перетнулися, вигулькнув у голові. Вона пригадувала те відчуття, коли він закинув її собі на руки, його непохитну хватку, коли вона щосили боролась, аби звільнитися. Вона пам’ятала, що він був там у той день, коли життя її брата обірвалось. У той день, коли
її
життя обірвалось, інакшим чином.
Ківа глитнула, повернулася назад і побачила, що принцеса її уважно роздивляється. Вона знала, що слід відвести погляд, виявити пошану, але не вистачило сил. Вона безстрашно витримала пильний погляд Міррин — маска принцеси не приховала цікавості в її блакитному погляді.
— Ти б зробила це, — врешті констатувала Міррин. — Померла б за неї.
— Точніше, померла б
разом
з нею, — сказала Ківа. — Пам’ятаєте: я помираю — вона помирає?