Страница 34 из 140
Багато
людей.
— Ти перебільшуєш, — заперечила Ківа.
— Зовсім ні, — твердо мовив Джарен. — Зовні щось міняється, Ківо. Те, що почалось як мирні протести, перетворилося на масові кровопролиття, бунтівники переходять із села в село, вербують людей і вбивають вартових, які намагаються зупинити їх. Не кажучи вже про невинних на шляху. — Він витримав її погляд, закінчуючи: — А ти намагаєшся врятувати життя їхньої лідерки.
Не
дай
їй
померти
.
— Це моя робота, — відповіла Ківа, захищаючись, навіть якщо її серце стисло льодом.
— Вона поранила тебе. — Джаренів погляд перейшов до її горла, його голос став низьким через занепокоєння. — І судячи з вигляду, я припускаю, що вона намагалася зробити навіть більше. Що сталося б, якби Наарі не прибула саме тоді?
Ківа пригадала темряву, яка розповзалася в її полі зору, задушливе палання, коли вона безуспішно намагалася дихати, паніку через те, що не могла звільнитися.
— Це не має значення, — буркнула вона, відвертаючись, аби продовжити шукати алое, тепер ще відчайдушніше прагнучи, щоб він пішов.
— Як ти можеш так казати? — роздратовано запитав він.
Ківа врешті помітила баночку і тріумфально по неї потяглася. Лише знову повернувшись до нього обличчям, вона сказала:
— Бо це
так
і
є
. — Вона помахала вільною рукою, вказуючи за стіни лазарету. — Це місце повне вбивць, ґвалтівників, викрадачів, але я не можу думати про них так. Якщо вони приходять до мене з проблемою, я повинна лікувати їх. Моя робота не судити, а зцілювати. — Ківин погляд змістився на Тільду, коли вона закінчувала: — Бунтівна Королева чи ні, намагатиметься знову мене вбити чи ні —
це
не
має
значення
. Я однаково повинна їй допомогти. Ти розумієш?
Джарен довгу мить вивчав Ківине обличчя, тоді випустив повітря і кивнув:
— Розумію. Але мені це не подобається.
— Я не казала, що й мені це подобається, — відповіла Ківа. — А як воно — допомагати чоловікові, що порубав власних дітей і стверджував у місцевій таверні, що продавав їм свинячі обрізки, коли насправді то була людська плоть?
Джарен скривився:
— Будь ласка, скажи, що ти це вигадала.
Ківа смикнула великим пальцем в напрямку карантинної кімнати:
— Він зараз там, вибльовує собі кишки. І незважаючи на скоєне ним, я повинна зробити потрібне для того, щоб допомогти йому вижити. — Вона витримала Джаренів погляд і додала: — Наскільки я знаю, ти скоїв щось подібне, і я допомагаю тобі, не ставлячи жодних запитань. — Вона штовхнула баночку до нього. —
Досі
допомагаю.
— Я гарантую, що не зарубав свою сім’ю, — запевнив Джарен з явною огидою. — Чи будь-кого іншого, якщо на те пішло.
— Все одно лишається багато варіантів, — сказала Ківа, відходячи від нього. — Тепер вибач мені, але я повинна піти й переконатися, що дітовбивця досі живий. І знаєш чому?
— Тому що це твоя робота.
— Тепер ти починаєш розуміти, — відповіла Ківа перед тим, як побажати йому на добраніч, швидко ввічливо кивнути серйозній Наарі і прослизнути у двері карантинної кімнати саме тоді, коли Тіпп з Мотом виходили, несучи тіло Ліку.
Ще одна ніч у Заліндові, ще один мертвий в’язень.