Страница 23 из 140
Джарен відповів сухо:
— Пробач, звісно, але я в цьому сумніваюся.
Ківа добре знала, що його зранені й побиті м’язи заціпеніють під час сну, через що він швидше за все буде почуватися просто жахливо наступного ранку. Але належний відпочинок все одно допоможе відновленню.
— Сюди, — більше вона нічого не проронила, ведучи його далі вперед.
Джарен і Наарі мовчки йшли за нею якийсь час, три пари кроків шурхотіли, коли вони повернулися з землі на гравій, їхнє дихання перетворювалося на туман, бо температура повітря різко впала. Хоча сніг і був повсюдним явищем у горах, які оточували Заліндов, він рідко падав у такій низині, де була тюрма. Та навіть так холод був безжалісно-кусючим, і територію часто вкривало льодом. Найгірші дні прийдуть після рівнодення, яке мало настати трішки більше ніж через тиждень. Ківа вже морально готувалася до всіх пов’язаних з погодою недуг, які їй доведеться лікувати до весни.
Вони вже наближалися до свого пункту призначення, коли Джарен вказав на північно-східну стіну і мовив:
— Ти не сказала, що в тому напрямку.
Наарі голосно відкашлялася, і Ківа задумалася, чи не означало це, що вона не має на це відповідати. Але вартова більше нічого не зробила, тож Ківа відповіла:
— Там Безодня.
— Безодня?
— Блок покарань Заліндова.
Ківа чула недовіру в Джареновому голосі, коли той спитав:
— Тож, окрім того, що нас тут запрацьовують до смерті, є
ще
покарання?
Джарен і половини не знав, а Ківа
дійсно
не хотіла бути тою, хто йому розповість. Але його слід було попередити, тож вона потяглася до його рукава і, смикнувши, зупинила хлопця, примружуючись у слабкому світлі, аби впіймати погляд. Хоча на спостережних вежах і були рухомі люмонієві ліхтарі, які вартові могли спрямувати в будь-яку точку, решта території Заліндова була темна хоч в око стрель, щойно ніч опускалася остаточно — а зараз до цього було близько, адже вони змарнували рештки світла, йдучи від тунелів.
— Ніхто не знає, що відбувається в Безодні, — відкарбувала Ківа Джарену серйозним голосом. — Лише що це погано. Вартові, яких ставлять там, відомі… вигадливістю. — Вона дала цьому засвоїтися. — Більшість в’язнів звідти не виходять, а ті, хто таки виходить, змінюються назавжди. Тож якщо дорожиш своїм життям, роби все, аби тебе туди не відправили, зрозуміло?
Джарен, на щастя, не сумнівався й не сперечався:
— Зрозуміло.
Ківа подивилася на Наарі і з усією повагою, на яку була спроможна, запитала:
— В який блок його розміщено?
— Сьомий. Другий поверх.
Ківа заскрипіла зубами і рушила туди.
Звісно
ж
, його закріплено в тому ж блоці, що і її. Принаймні вони на різних поверхах — він на рівень вище.
Лише коли дісталися до довгої прямокутної споруди, в якій тепер мешкали обоє — з іще трьома сотнями, — Ківа зупинилася перед великими вхідними дверима.
— Рушай всередину і сходами ліворуч, тоді знайди собі вільне місце на нарах на другому поверсі, — сказала вона Джарену. — Купальні й нужники — в дальньому кінці першого поверху. Вода в душовому блоці не підігрівається, тож рухайся в темпі і не мочи одяг, бо застудишся. — Вона змусила себе зустрітися з ним поглядом і додала: — Сон і купання без поділу за статтю, тож є неписане правило щодо поваги. Вартові не змушують його дотримуватись, але життя тут достатньо важке і без того, аби хвилюватися про зґвалтування, тож в’язні намагаються наглядати одні за одними.
Джаренові брови зійшлися докупи:
— Не схоже, що це надійно.
— Ненадійно, — підтвердила Ківа. — Але остерігатися саме в’язнів слід дуже рідко. Як я казала, всі надто втомлені для того, аби ще й такі проблеми створювати.
Помічаючи її вибір слів, Джарен запитав:
— А вартових?
Ківа відвела погляд, передпліччя запульсували, наче нагадування.
— Вони не настільки втомлені.
Коли вона знову повернулася до Джарена, його щелепи були міцно стиснуті.
— Вони колись… Ти колись…
— Це ще одне запитання, якого не можна ставити тут нікому, — твердо перебила Ківа. Вона усвідомлювала, що Наарі — на відстані всього кількох кроків, безмовна й нерухома.
Джарен наче збирався посперечатись, але тоді підвів неушкоджену руку і стурбовано пробігся нею по своєму волоссю, запитавши натомість:
— Є ще таке, що мені варто знати?
Ківа подивилася з абсолютно щирим обличчям:
— Багато всього, що тобі варто знати, але запам’ятай от що: тут, у Заліндові, єдина людина, якій ти можеш довіряти, — це ти сам.
І на цьому вона розвернулась і широким кроком рушила назад до лазарету — його орієнтування офіційно завершено.