Страница 137 из 140
Наглядач верещав, закликаючи до порядку, вартові намагалися заспокоїти юрбу, але в тому пеклі їм довелося застосувати кийки, аби розкидати в’язнів, відштовхувати їх назад і змушувати повернутися на місця роботи. Випробування скінчилося; тому, що трапиться далі, їм не треба ставати свідками.
Джарен страшенно прагнув підійти до Ківи й на власні очі побачити, що з нею все гаразд (принаймні нема невиправних ушкоджень), і він знав, що таке бажання — не тільки в нього. Тіпп опирався Наарі, яка тягла його геть, щоб розчинитись у натовпі; вартова кинула Джаренові погляд, аби й він ішов слідом. Він знав, що вона робить: Веріс уже спускався зі спостережної вежі, і якщо вони підуть проти потоку в’язнів, то ризикують, що капітан їх помітить. Джарен не міг піти до Ківи просто зараз. Але це не означало, що він не міг вигадати іншого способу побачити її пізніше… і той спосіб — збоку від нього, ледь притомний.
Хай Тільда повертається до лазарету. То ідеальне виправдання, чому Джарен не піде в тунелі з рештою робітників. Якби було потрібно, Наарі пояснила б це іншим вартовим, але ті були зайняті стеженням за невдоволеними в’язнями й не помітили, як він, дочовгавши з робітниками до тунелів, оминув вхід і злився з іншою групою в’язнів, які прямували до західної стіни.
Він відхилився зі шляху, щойно в полі зору з’явився лазарет; постогнуючи, він тягнув Тільдину обм’яклу вагу, намагаючись не трясти хвору надто сильно. Він знав, що в нього лічені секунди повернути Бунтівну Королеву в її ліжко і знайти місце заховатися до того, як хтось доставить Ківу в лазарет (він припускав, що її віднесуть саме туди), тож не гаяв часу. Наарі й Тіпп уже чекали біля Тільдиного ліжка. Вартова була дуже знервована і дивилася на двері так, ніби прораховувала найкращий порядок дій, аби вберегти Джарена від викриття. Тіпп також дивився на двері, заламуючи руки.
— В-в-вона прибуде? — запитав Тіпп Джарена. — З нею все г-гаразд?
— Я певен, що з нею все добре, друже, — збрехав Джарен, та в ньому вирувала непевність.
Він опустив Тільду на її ліжко, й Наарі застебнула тій ремені довкола зап’ясть.
Знаючи, наскільки Ківа стала перейматися хворою королевою, — навіть спробувала врятувати її життя, добровільно жертвуючи власним, — Джарен витратив миті на те, аби накинути на Тільду покривало, співчутливо потиснути їй руку, а тоді відійти.
Звертаючись до Тіппа, Джарен продовжив:
— І я здогадуюся, що вона вже скоро опиниться тут. Але нас тут не повинно бути, коли вона сюди дістанеться.
— Тому що з н-нею будуть к-королівські особи? — запитав Тіпп, його очі були широкі від подиву.
Джарен кивнув, хоч і не був певний цього. Радше Наглядач запросить тих обговорити, що сталось. Але якщо є ймовірність, що королівські особи супроводять Ківу до лазарету і Веріс прийде з ними…
— Можеш сходити до Мота? — запитав Джарен хлопчика. — Спитай, чи в нього є щось, що допоможе Ківі почуватися ліпше, коли вона прокинеться.
Тіпп пожвавився, в його яскравих блакитних очах спалахнуло світло від думки, що йому дали завдання, яке допоможе Ківі.
— Вже б-біжу! — сказав він і вибіг з кімнати.
— Переконайся, що всі розійшлися, перед тим як повертатися! — гукнув Джарен йому вслід. Тіпп помахав рукою, мовляв, зрозумів, і зник у дверях.
Джарен гучно видихнув і повернувся до Наарі. Та вже дивилася на нього, і її погляд неможливо було збагнути. Але він точно знав, про що вона думає.
— Мені довелося, — тихо промовив він, тручи обличчя долонями і кривлячись через товстий шар бруду на шкірі. — Ти ж знаєш, мені довелося.
— Я знаю, що нас от-от викриють, — відповіла Наарі. — І ти сказав мені, що робити.
Джарен підвів брову:
— Ти не кричатимеш на мене за те, що я повівся нерозсудливо? Що використав магію? Що втрутився в Ордалію… порушивши цим закон?
Наарі пришпилила його поглядом своїх бурштинових очей.
— Я можу на тебе пізніше покричати. Зараз хочу знати, який у тебе план.
Уже в мільйонний раз за час їхнього знайомства Джарен подумки подякував за те, що вартова — не просто його Золотий Щит, але й подруга. Він слабко їй усміхнувся, поміркував і відповів:
— Мені дуже треба поговорити з Кальдоном і Міррин до того, як вони поїдуть.
Наарі фиркнула:
— Авжеж. Я просто попрошу Веріса відпустити їх зі мною на хвилинку. Він же мене не впізнає.
Джарен стиснув губи:
— Я не сказав, що це буде просто.
До його вух долинув звук десь з-поза лазарету. Він і Наарі зиркнули на двері, наново усвідомлюючи нагальність ситуації.
— Будь ласка, Наарі! — заблагав Джарен. — Якщо неможливо, то неможливо. Але…
Вартова голосно зітхнула:
— Подивлюся, що вдасться зробити. — Вона вказала на двері в дальньому кутку лазарету, які вели до саду з лікарськими рослинами. — Заховайся там. — Вона не дуже лагідно підштовхнула його в той бік, а тоді попередила: — Я не можу нічого обіцяти. Якщо виникне ймовірність, що Веріс мене побачить…
— Я покладаюся на твої рішення, — перебив Джарен. — Якщо це надто ризиковано, то не наближайся до них.
Він, не чекаючи, аби вона його ще раз штовхнула, рушив до саду і почув, як вона виходить у двері в ту саму мить, як і він вийшов з лазарету іншими дверима. Він не знав добре плану саду, але було неважко пройти стежкою повз височенний ґаберґрас і за ріг, де він відчув себе в безпеці. Джарен хотів лишатися близько до дверей, щоб побачити Ківине прибуття і підслухати, в якому вона стані; але він знав, що то надто небезпечно. Якщо хтось застане, що він там никається в час, коли б мав бути в тунелях…
Джарен пробігся рукою по волоссю, крокуючи туди-сюди. Кілька годин, як йому здалося, він чекав хоч якогось натяку на Кальдона чи Міррин. Або принаймні повернення Наарі, якщо в неї нічого не вийшло. Але ніхто не приходив, а хвилини тікали, його тривога й неспокій зростали з кожним кроком. Аж тут нарешті…
— Отак залишиш тебе на самоті, і ти ба: типовий в’язень, — долинув знайомий і аж надто бадьорий Кальдонів голос, коли той вийшов з ґаберґрасу і з’явився в полі зору. Він стягнув маску з обличчя, на якому розтяглася лукава усмішка, коли брат запитав: — Гостриш зуби перед сном? Відкрий-но рота і дай поглянути на твої зубиська.
Він простяг руку, але Джарен відштовхнув її. Кальдон загиготів.
— Боги, ця місцина препаскудна, — мовила Міррин, з’являючись поруч. Зморщивши носа, вона роззирнулась і витерла невидимий бруд зі своєї червоної мантії. — Як ти витримав тут більш ніж хвилину?