Тюремна цілителька. Книга 1

Глава 41

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Ківа ледве бачила, як Різник тягнув її вгору сходами і кам’яним коридором; очі настільки звикли до темряви, що вона мружилася навіть від слабкого світла приглушених люмонієвих ліхтарів.

Вісім днів вона ні з ким не розмовляла, самотня, в ізоляції. Коли Наарі пішла, Ківа боялася, що не виживе. Але була дата завершення, було знання, що врешті-решт прийдуть і заберуть її на Випробування, і це допомагало, хоч і не сильно. Вона стежила за тим, щоб пити огидну воду, споживати їжу, яку приносили абиколи; вона знала, що їй знадобляться сили подолати те, що чигає далі.

Випробування Землею — останнє. Сьогоднішній день вирішить, житиме вона чи помре, відпустять її на волю чи стратять. Життя Тільди — і її смерть — теж були пов’язані з Ківиними.

Ось про що вона думала вісім днів: із чим може зіткнутися під час Випробування і як це може завершитися, цілком усвідомлюючи, що вона проводить години, які можуть виявитись останніми, на самоті в темній, смердючій камері.

Але це не було єдине, про що вона подовгу міркувала. Думки про отруту, Рука і Джарена опанували її розум. Особливо — про Джарена. Вона дійшла висновку, що нічого не вдіє стосовно Наглядача і його негідних вчинків — доводилося вірити, що Наарі з усім розбереться, як та пообіцяла. Ківі також довелося вірити, що Наглядач дотримається закону й відпустить її, якщо вона таки переживе останнє Випробування, навіть із тією інформацією, яка в неї зараз є. Він убив її батька й сотні невинних — і тепер, і дев’ять років тому. Вона була переконана, що він заплатить за свої злочини, навіть якщо це не в її владі… поки що.

Але Джарен…

Ківа досі не могла змиритися з тим, хто він такий, як він їй брехав. Але також… як він її врятував.

Хоч скільки часу вона провела в камері, хоч скільки мала часу на те, щоб усе обміркувати, їй не вдалося дійти рішення, як подолати свої злість і образу. Вона старалась, але не могла перестати чути удари батога, коли той зустрічався з його тілом, його зболені стогони, бачити кров, яка збиралася в нього на спині, бризкала на Різника, крапала на кам’яну долівку.

Він зробив це для неї. Принц-наступник —

Валлентіс

— ризикнув життям, стрибнув у каменярню, аби врятувати її, і за це з нього нагайкою ледве не вибили дух. Вона не могла ігнорувати це, навіть якби й хотіла.

Коли Ківа лише дізналася про його лукавство, то не хотіла бачити його і чути його пояснення. Але та первинна лють пригасла, і тепер вона

бажала

побачитися з ним, почути, що він скаже. Проблема була в тому, що з огляду на сьогоднішнє Випробування — і її неминучу смерть або звільнення, — вона не знала, чи взагалі ще колись із ним зустрінеться.

— Ківо Мерідан.

Різник спинив Ківу, вона підвела погляд і побачила, що вони поруч із тим місцем, де, як вона припускала, вхід до блоку покарань: тіснота і гурт вартових, один з яких — Наглядач. Саме він заговорив, спокійно розглядаючи Ківу, наче не ніс відповідальності за дочасні смерті стількох в’язнів.

Зокрема й Ківиного батька.

У Ківі палала ненависть, але вона знала, що не варто цього висловлювати. Важливіше приберегти сили і спробувати вижити у Випробуванні. Вона подбає про правосуддя для Рука, колись. Але для того, щоб це сталося, їй треба лишитися живою.

Оглядаючи кімнату, Ківа не знала, чи варто відчувати полегшення через те, що всі наче відносно розслаб­лені. Одне з того, чим вона переймалася останні вісім днів, — чи не загострилася жорстокість серед в’язнів, чи не відбув­ся повномасштабний заколот. Якщо це й було так, то з цим покінчено. А отруйник — Наглядач — живий. ­Наарі теж, адже Ківа бачила її в кутку; її тіло бу­ло виразно напружене, на відміну від інших вартових. У Кі­ви лед­ве сльози на очі не навернулися, коли вона її побачила — дружнє обличчя після такого довгого часу.

— Сьогодні ти постанеш перед своєю останньою Ордалією — Випробуванням Землею, — сказав Рук, кривлячи носа, доки розглядав, яка вона бруднюща. Вона вмивалася як могла, брудною водою в камері, але на ній не було чистого одягу ще задовго до каменярні. Якась частина її насолоджувалася тим, що йому некомфортно через неї, інша частина прагнула помитись і чистої ­сорочки.

Витримуючи його погляд, Ківа дочекалася питання, чи є в неї останні слова, але він уперше цього не зробив. Боявся, що вона згадає отруту, чи йому просто набридло грати за правилами і він налаштувався покінчити врешті з усіма цими Випробуваннями-Ордаліями?

— Зважаючи на природу завдання, сьогодні публіки не буде, — продовжив Рук.

Ківа підняла брови: цікаво, чи справді завдання цього не дозволяє, чи в тюрмі

настільки

погані настрої серед в’язнів, що Наглядач не хоче ризикувати, збираючи їх усіх в одному місці. Вона припустила, що останнє, адже попередні Ордалії були навмисне розпланованими ви­дови­ща­ми. Але також вона два тижні ламала голову, яким може бути Випробування Землею, і вигадала надто багато варіантів. І врешті здалася: попередні рази вона все од­но помилялася. Жалкувала хіба про те, що не знає, чи Мот створив засіб, який би їй допоміг. У цій Ордалії вона сама-­самісінька.

— Якщо ти сьогодні впораєшся, то, як зазначено в четвертому правилі Книги Закону, тобі пробачать усі злочини й дарують свободу, — продовжив Рук, і Кі­вин шлунок зробив сальто. — Оскільки ж ти виступаєш у ро­лі Чемпіонки звинуваченої, Тільда Корентін розділить з тоб­ою помилування. — Рук замовк, тоді додав: — Однак якщо ти загинеш під час завдання, то й звинувачену стратять.

Усі ці факти Ківа знала, але чути їх викладеними ось так, з такою невідворотністю… від цього її аж морозом обсипало.

— Як і попередні Випробування, фінальна Ордалія матиме обмеження в часі, — вів далі Рук. — Одна година — не більше й не менше. Якщо не повернешся за той час — ти програла, і Бунтівну Королеву стратять. Навіть якщо виживеш, але повернешся більш ніж за годину — помреш слідом за Тільдою.

Ківин шлунок, який робив сальто від слів «повернешся» і «виживеш», почав виконувати мертві петлі. Що, в ім’я вічносвіту, він для неї підготував?

— І останнє, — сказав Рук так, наче фонтанував інформацією, хоча насправді де там. — З огляду на те, що трапилося під час Випробування Водою та втручання іншого в’язня, номер Д24Л103, ми ухвалили рішення щодо його покарання.

Ківа сіпнулась і краєм ока побачила, що Наарі зробила схожий рух, але опанувала себе.