Страница 115 из 140
Вона припустила, що він — аномалія. Чекала пояснення тому, звідки в нього магія, бо це дуже рідко трапляється серед тих, хто народився поза королівськими родами Корентінів і Валлентісів. Корентіни володіють магією зцілення, Валлентіси володіють… володіють…
Стихійною магією.
Ківа зойкнула, її руки підлетіли до рота.
Вона була такою дурепою.
Такою сліпою,
нетямущою
дурепою.
«Не можна казати нікому, хто я такий».
Джарен — не в’язень… він —
Валлентіс
.
І не просто якийсь там Валлентіс.
«Ти його зацікавила».
Міррин говорила не про чоловіка в масці з шибениці, перевдягненого принцом, пройдисвіта, який загравав до Ківи в лазареті. Вона говорила про свого брата —
справжнього
брата, який у брудній сорочці стояв у натовпі. Того самого, який врятував Ківу, а тоді зарядив вогняною магією сімейний герб і змусив Міррин, свою
сестру
, доставити його.
Тому що Ківа була йому небайдужа.
Тому що він не хотів, аби вона померла.
Тому що в нього були сили врятувати її.
Так він і зробив.
Справжній принц Деверік — це
Джарен
.
—
Ні
! — Ківа була не в змозі стримати вигук.
— Я гадала, він тобі сказав, — тихо мовила Наарі. — Гадала, ти знаєш.
Ківа похитала головою. Знову похитала. Так і хитала, наче цим могла стерти те, про що дізналася.
Джарен — Валлентіс.
Через його сім’ю помер її брат; через них її відірвали від родини і вона втратила ціле десятиліття життя; через них її батько загинув від рук убивці-психопата в цій пекельній дірі.
«Тебе заарештовано за підозрою в зраді корони».
Корони… Корони
Валлентісів
.
Джаренової
корони.
Він — спадкоємець трону.
Він —
принц
-
наступник
.
І він брехав їй.
Тижнями
.
У Ківи в очах заблищали сльози. Наарі простягла до неї руку, але та відсахнулась. Образа сколихнула обличчя вартової, але в Ківи йшла війна всередині, і вона не відчувала мук сумління.
— Чому він
тут
?! — крикнула вона.
Він евалонський принц — чому вдавав із себе в’язня Заліндова? Чому ризикував життям у тунелях день за днем? Чому про це не знав ніхто, крім Наарі?
— Цього я не можу тобі сказати, — відповіла вартова.
Коли Ківа відкрила рота заперечити, Наарі швидко додала:
— Пробач, я заприсяглася. Але він тобі розповість. Розповість. Він пояснить усе, Ківо, коли зможе.
— Ти заприсяглася? — повторила Ківа.
В очах усе пливло, сльози погрожували впасти. Вона пригадала, що розповіла вартова, як вона вірила, що король з королевою до неї прислухаються. А багато тижнів тому вона здивувалась, коли дізналася, що в принцеси Міррин були стосунки, наче вже мала знати.
— Хто ти
така
? — наполягала Ківа.
Рівний погляд Наарі перетнувся з її поглядом:
— Я — Джаренів Золотий Щит.
Золотий Щит — найвищий чин вартових.
Королівських
вартових
.
«Я захищала декого, хто мені небайдужий, — сказала Наарі, коли Ківа запитала, як та втратила руку. — Вони постаралися, аби про мене потім належно подбали».
Не диво, що протез у неї настільки сучасний. Його подарував сам принц-наступник. На якого вона працює. Якого вона
захищає
.
Але Наарі прибула в Заліндов за багато тижнів до Джарена. Тоді як…
— Він не повинен був опинитися тут, — сказала Наарі, помітивши запитання в Ківи на обличчі. — То мав бути інший королівський вартовий, Ейдран, і згідно з планом я повинна була прибути раніше за нього, аби не викликати підозр. Але Ейдран зламав ногу за кілька годин до переведення в тюрму, і Джарен… — Наарі проковтнула лайку. — Я не можу розповісти більше, Ківо. Зачекай. Але всього цього не повинно було статися, — її обличчя спохмурніло. — Коли ти відмила кров із Джарена в перший день, я його впізнала… — вона похитала головою. — Він єдиний там нерозсудливий: залізе у фургон із злодюгами, рішуче налаштованими повбивати одне одного, і розігруватиме з себе миротворця. І звісно ж, його, дурня, віддубасили, — вона видала агресивний звук і продовжила бурчати про дурнів королівської крові.
Ківа не хотіла більше цього чути. Колись хотіла. Її цікавило Джаренове прибуття, чому двоє чоловіків з ним були мертві, а він — у їхній крові.
Але тепер — байдуже. Вона більше не хотіла
бачити
його, не те що розмовляти з ним. До біса пояснення. Будь-які.
— Він не знав про отруту, — запевнила Наарі тихіше. — Чесно кажу: він жахнувся не менше, ніж ти, коли я кілька днів тому розповіла йому про піали й Наглядача. Раніше я казала правду. Рук діє за власною волею,
без
дозволу
від Валлентісів. Вони зупинять його, коли дізнаються. Клянуся.
Отрута була останнім зараз у Ківи на думці. Їй перехопило подих від кричущої зради, серце водночас кришилось і палало, образа і лють боролися за панування.
Крізь щілину в дверях долинув тихий-тихий звук, Наарі прошипіла ще одну лайку.
— Це для мене. Зміна вартових, я повинна йти.
Вона стала на ноги, люмонієвий ліхтар відкинув тіні на камені. Ківа незграбно, похапцем підвелася слідом. Незважаючи на все, про що дізналася, вона не хотіла, аби Наарі йшла й лишила її знову саму проти темряви.
Вона хотіла ненавидіти вартову, лаяти за те, що та брехала весь час, протягом якого вони знались. Але Наарі просто діяла згідно з наказами, зберігаючи таємниці Джарена —
принца
Деверіка
.
З Ківою вартова поводилася з повагою, чемно, старалася захистити. Стала їй
подругою
, лишалася поруч і підтримувала — інколи буквально, якщо йшлося про Випробування. Хоч як би вона хотіла, Ківі не вдавалося набратися злості й ненависті до неї: ці почуття були спрямовані лише на принца-наступника. Не лишилося місця на те, аби злитися ще на когось.
— Я розумію, це неабищо, — швидко заговорила Наарі, прикручуючи люмонієвий ліхтар до найтьмянішого режиму, наче боялася, що хтось побачить їх крізь щілину в дверях. — Розумію, що в тебе зараз, певно, голова йде обертом, тож будь ласка, послухай мене: все буде гаразд. Ми змусимо Рука припинити використовувати отруту. А Джарен пояснить усе. Просто… спробуй не робити висновків до того, як поговориш із ним. Ти маєш право сердитись, але хай це не стане перешкодою тому, аби ти йому пробачила. Його дії мають вагомі причини.