Страница 114 из 140
Наарі витримала Ківин погляд, не приховуючи, наскільки її лякає те, що вона повідомляє:
— Заліндов уже переповнений. Тож Рук власним способом… контролює чисельність населення.
Контролює чисельність населення.
Три слова луною прокотилися в Ківиній голові, її страхи підтвердилися.
В’язнів труїли.
Не просто труїли.
Вбивали
.
Умисно. Обмірковано.
І це йшло згори. Від самого Наглядача Рука.
«Подібне траплялося багато років тому, невдовзі після того, як я став Наглядачем».
Він убивав в’язнів зараз точно так само, як убивав їх раніше.
Дев’ять років тому.
Наглядач Рук убив її батька.
Ківа почувалася так, наче її вдарили під дих, а тоді притоптали ногами, аби не дати більше підвестися.
Через це її й замкнули в Безодні? Не лише тому, що Джарен втрутився в Ордалію, але також і тому, що після того, як Наарі поставила Рукові незручні запитання, він збагнув: Ківа може знайти протиотруту і зруйнувати його плани? Чи він вирішив позбутися її ще до того, як побачив у неї піалу, і Джаренів порятунок в каменярні став приводом посадити її під замок до того, як вона його зупинить?
З раптовою чіткістю Ківа усвідомила. Він ніколи не хотів
захистити
її — він хотів тримати її ближче, аби переконатися, що вона лишається його покірною лялькою. І щойно зрозумів: вона більше такою не буде…
Рук підпорядковувався не якомусь окремому королівству, а їм усім. Але якщо вони не знали, чим він займається, якщо з-за стін Заліндова не виходила інформація, то єдиною, хто становив для нього загрозу, була Ківа. От він і відправив її в Безодню, а з нею і будь-який шанс на протиотруту.
Так було і з її батьком? Майже десять років тому Фаран Мерідан збагнув правду? Ківа вважала, що його забрала хвороба, але тепер вона міркувала, чи не дізнався він про Рукову підступність… за що і поплатився життям.
У Ківиних жилах заструменів вогонь, усе тіло задрижало.
— Далі ще гірше, — сказала Наарі.
Ківа не знала, що може бути гіршим.
— Ми були в лазареті, коли я з ним розмовляла, — продовжила Наарі. — Він прийшов до Тільди, хотів звіту про її стан, може, сподівався отримати від неї хоч уривок інформації про бунтівників. — Вартова зайняла руки люмонієвим ліхтарем, але тоді змусила себе зупинитись і стисла пальці докупи. — Тіпп був у карантинній кімнаті, Оліші й Нерґала поруч не було. Я подумала, що ми на самоті. — Вона замовкла. — Я не знала, що Креста привела ще одного хворого кар’єрника, сховалась і все підслухала.
«Вічносвіте, допоможи».
Якщо Креста знає…
— Новини почали розходитися, пізно було їх зупиняти, — сказала Наарі. — Тепер нічого не вдієш. В’язні знають, що їх труїли, знають, хто це робив, і знають, що це досі відбувається, адже Рукові байдуже, що його викрили. Він не змінив планів. Поки ніхто поза Заліндовом не знає — він у безпеці.
У безпеці. А всі інші — ні.
— В’язні нажахані. І розлючені. Я ніколи не бачила їх такими, вони гуртуються — бунтівники й антибунтівники. Інші вартові б’ють їх, доки ті підкоряться, але це три тисячі проти кількох сотень. Не знаю, скільки лишилося часу, доки вибухне відкрите насильство.
Ківине тремтіння стало сильнішим. Вона вже в уяві бачила, як це відбувається. За час її перебування в Заліндові сталося кілька заколотів, пережити кожен було жахіттям, але найгірші — ті, після яких лишалися десятки, а то й сотні загиблих, — траплялися тільки двічі. Ківа після обох місяцями страждала від кошмарів, боячись, що кожен найменший звук запустить новий смертельний заколот і масові страти після нього.
В’язні ніколи не перемагали. Мали чисельну перевагу, але були слабкі, недогодовані, виснажені, а вартові мали відмінне здоров’я та смертоносну зброю плюс перевагу спостережних веж і стін.
Заколоти перетворювали Заліндов на бійню, і результату, крім спустошення, не було.
— Коли я дізналася про те, що відбувається, поїхала у Васкін і відправила офіційного листа королю Стеллану й королеві Аріані, — повідомила Наарі, її голос тепер був міцним, вона намагалася дати Ківі зрозуміти, що діяла, наче одна могла все виправити. — Розповіла про Рука й отруту. Вони покладуть цьому край. Це варварство, навіть як на Заліндов. Вони цього не допустять. І коли в’язні більше не помиратимуть — усе заспокоїться. Повернеться в норму.
— Чому королю з королевою взагалі цим перейматися? — Ківин голос звучав далеким навіть для власних вух, безнадійність поглинала її всю. — Ти тюремна вартова. В їхніх очах — порожнє місце. Їм взагалі начхати буде на те, що ти розповіла!
Слова були жорстокими, і якби Ківа не була настільки розбурхана почутим, вона повелася б тактовніше. Але Наарі не образилася. Хіба що спантеличилась.
— Тюремна вартова? — повторила вона, хмурячись, і повільно запитала: — Ти поговорила з Джареном? Унизу, в каменярні?
Ківині думки досі були лише про відкриття щодо отрути й загрозу заворушень. Вона боялася, що це може означати для кожного, для всіх. Наарі мала рацію: Рукові дії — варварські. Але думати, що королівська сім’я Евалону втрутиться, коли саме через них у Заліндові так багато в’язнів… Наарі розмріялась. І взагалі, навіть те, що вони прочитають лист, Ківа вважала малоймовірним.
— Він тобі не
сказав
?
Слова вартової привернули Ківину увагу. Наарі дивилася недовірливо.
— Не сказав чого?
— Ти ж бачила його магію, — мовила Наарі розгублено. — Він скористався нею, аби врятувати тебе.
Ківа не встигала за думками — їй не вдавалося збагнути, чому Наарі така стурбована.
— Я знаю. — Вона обвела рукою камеру: — Тому ми й тут — бо він втрутився.
Ні, Ківа не жалілася. Джарен
дійсно
витяг її з лап смерті. Вона ненавидить Безодню, але принаймні жива. Джарен також.
— Тоді… ти знаєш, хто він, — затинаючись, промовила Наарі.
Ківа нахмурила брови:
— Хто він…
І голос зійшов нанівець, і щось клацнуло в мозку.
«Не можна казати нікому, хто я такий».
Джарен так їй мовив у каменярні. Подумав, що вона зрозуміла ще тоді, сама збагнула. Не йшлося ж про те, аби не казати нікому, що він може
робити
, про його
магічні
здібності
. Він попередив її не казати,
хто
він
такий
.
«Не можна казати нікому, хто я такий».