Страница 106 из 140
Глава 37
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Як і перед першими двома Випробуваннями, серце гупотіло у вухах, коли вона наближалася до третього. На відміну від неосяжної каменярні, яку вони з Наарі відвідували понад два тижні тому, закинута була значно менша завширшки, але казали, що вона має солідну глибину, адже робітники вкопалися глибоко в землю до того, як запаси люмонію було вичерпано. Неможливо було оцінити, наскільки глибоко там, адже дощі й підводні джерела стікали у відкриту шахту, наповнюючи її водою.
Ківа навіть не розглядала каменярню як можливе місце для третьої Ордалії, забувши, що та взагалі існує. Тепер вона шпетила себе, гарячково намагаючись здогадатися, що може входити в її завдання і чи Мотове зілля допоможе.
Поки Наглядач вів Ківу на пагорб, що виходив на каменярню, якась далека частина її не могла не думати, що це красиво. Вода була чудесного бірюзового кольору, вапняк та інші мінерали просочувалися в неї й лишали на поверхні натяк на блискітки від залишків люмонію. В літній день ця вода кликала б до себе пірнути. Але зараз була зима — і на відміну від водоносного горизонту, який був помірної температури через жар із тунелів, тут по краю, де вода зустрічалася з каменем, була крига.
Ківа не була певна, що гірше: те, наскільки холодна вода, чи невідомість того, що під поверхнею. Затоплені камені, покинуте шахтарське спорядження, токсичні мінерали… список небезпек невичерпний.
— Поквапся, — сказав Рук, жестом вказуючи Ківі, аби та далі йшла слідом, коли він рушив каменистою стежкою. — Нам ще трохи лишилося.
Ківа спробувала не дивитися на в’язнів, які оточували краї каменярні, — три, може, з лишком тисячі людей, які дивилися вниз на воду і чекали, що трапиться далі. Очікування в повітрі можна було відчути на дотик, можливо, навіть більше, ніж перед Випробуванням Вогнем. Збудження… Злість… Ненависть… Заздрість…
Надія
… П’янка суміш емоцій, яку, напевно, відчували і вартові, адже ті, яких Ківа бачила серед в’язнів, міцно трималися за зброю.
«Небезпека! — попереджав Ківин розум. — Небезпека!»
Але вона не могла надто довго думати про публіку, бо кожна її часточка почала тремтіти від жаху. Вона знала лише, що Джарен, Тіпп і Мот десь там нагорі і хочуть, аби вона вижила. Чи не хвилюються вони більше, ніж вона сама? Адже їх змушують бути свідками, але допомогти нема способу.
Вони пройшли майже половину дороги вниз каменярнею від того місця, звідки почали хід, коли Рук нарешті зупинився. Між ними і поверхнею води все ще була прямовисна скеля, яка висіла на висоті п’ятдесяти-ста футів, наскільки Ківа могла судити, але було важко сказати через оманливу бірюзу і спокійні відображення в ній.
— Ківо Мерідан, — оголосив Рук гучним голосом, і слова луною прокотилися по каменю й піднялися до в’язнів і вартових, які вже зачекалися довкола каменярні. — Сьогодні ти постанеш перед своєю третьою Ордалією, Випробуванням Водою. В тебе є останні слова?
Ківі хотілося б, аби він припинив питати це перед кожним Випробуванням. Що вона має на це відповісти?
Але тоді вона пригадала, що
таки
хотіла дещо повідомити, і подивилася на Наарі, намагаючись передати їй це. У відповідь вартова ледь-ледь стенула плечима, наче кажучи, що не розуміє.
Знаючи, що в неї закінчується час, Ківа повернулася до Рука й похитала головою, досі шалено думаючи про те, як би вкрасти мить із Наарі до того, як почнеться Випробування.
Рук взагалі не помічав, наскільки вона відволіклась, і продовжував розповідати, що їй доведеться зробити:
— Середньостатистична людина може затримати дихання під водою на час до двох хвилин.
Ківа завмерла, а Рук продовжив:
— Рекорд — пів години. Але той чоловік зазнав непоправних ушкоджень, ускладнення від яких призвели до смерті.
Позбавити мозок кисню на такий довгий час… Ківа була вражена, що рекордсмен взагалі вижив, уже не кажучи про те, що прожив достатньо довго, аби ускладнення проявилися.
— Аби пройти сьогоднішнє Випробування, — продовжив Рук, — ми врахували ці показники, як і температуру води. Отож, тебе з тягарем опустять у каменярню, де ти перебуватимеш під водою п’ятнадцять хвилин. — Він копнув вапняковий валун, який лежав у нього біля ніг з прикріпленою до нього скрученою мотузкою. — Після того ми витягнемо тебе. Якщо будеш жива — вважатиметься, що ти успішно пройшла Випробування.
Ківа стояла лише завдяки тому, що Наарі вхопила її за верхню частину руки хваткою-кліщами, і біль від її нігтів був єдиним, що не давало чорним цяткам паніки, які закрадалися по краях, повністю застелити Ківине поле зору.
П’ятнадцять хвилин.
П
’
ятнадцять
хвилин
.
Ківа жодного разу не думала, що їй доведеться затримувати під водою дихання, навіть коли уявляла всілякі сценарії на водоносному горизонті. Вона вважала, що буде
пливти
, а не
занурюватися
під
воду
. Хоча вона й знала, що є пірнальники, здатні затримати дихання на такий довгий час, зокрема рибоводи на узбережжі Албрі й працівники на Ґрізельському водосховищі, вона не з них. Єдиний її досвід — ігри в річці у дитинстві, коли вона занурювалася, можливо, на кілька хвилин — достатньо, аби стурбувати батьків, але не довше.
П’ятнадцять хвилин… Це ж
неможливо
.
Ківа з подивом усвідомила: їй прикро, що принцеса Міррин і принц Деверік не вигадали способу допомогти їй цього разу, всупереч Руковому попередженню щодо втручання. Навіть якщо Міррин не володіє водяною магією, вона могла б допомогти якимсь іншим способом. А Деверік… ну, Ківа припускала, що і в нього нема водяної магії, адже він уже керує повітрям і вогнем, як і сестра. Та все ж. Будь-яка магія стихій краща за ніщо, яке є в Ківи. Навіть Мотове зілля не допоможе: їй не доведеться пливти щосили, тож не трапиться втоми м’язів і судом. Їй би еліксир, який допоміг би дихати під водою, але ж такого не існує.
Ківа вміла виживати. Але… для цього випробування, боялася вона, цього недостатньо.
— Ти розумієш своє завдання? — запитав Наглядач.
Ківі не вдалося відповісти словами, тож вона кивнула і подивилася вниз зі скелі, в каменярню. Голова запаморочилася, коли вона збагнула, що вони не опустяться нижче: вона з цієї висоти падатиме у воду.
— Вартова Арелл, прошу, — сказав Рук.