Розлучення

57

______

Оскільки Наомі застала мене, коли я пізно вночі виходила з його дому, більше немає причин бути такою обережною. Вона знає, що він зараз зустрічається з іншою жінкою. І вона знає, що це я. Хоча це й не було її наміром, це відкриття просунуло наші стосунки вперед, тож нам більше не треба ховатися.

А тепер Джеремі хоче, щоб я познайомилася з Тедді.

— А що, якщо я йому не сподобаюся? — нервово кажу я, коли він раптово висуває цю пропозицію.

— Чому б ти йому не сподобалася?

Він має рацію. Діти зазвичай мене люблять. Я чимало працювала нянею, і більшість дітей, здається, тяжіють до мене, тож у Тедді немає причин мене не любити.

Але водночас від цього залежить так багато.

Джеремі бачить тривогу на моєму обличчі, тож каже: — Купи йому подарунок. У цьому віці підкуп завжди працює.

Я розумію мудрість його слів, тож іду до торгового центру, щоб знайти ідеальний подарунок для сина Джеремі. Він сказав мені, що Тедді обожнює Lego, тож я заходжу до магазину Lego, але ніщо не здається мені підходящим.

Замість цього я йду додому й перериваю свої шухляди, аж поки не витягую іграшкового слоника, якого купила для Домініка, коли він щойно народився. Роками я мріяла про той день, коли нарешті зможу повернути його моєму маленькому хлопчику. Але тепер, уперше, до мене доходить, що, найімовірніше, я його більше ніколи не побачу.

Я беру слоника в руки й притискаю його до грудей. Притуляю ніс до штучного хутра, яке й після стількох років залишається м’яким. Слоник досі трохи пахне дитячою присипкою.

Домініка більше немає. Усі ці роки я не втрачала надії, але тепер, коли в моєму житті з’явилася нова дитина, до якої я, можливо, з часом прив’яжуся й навіть полюблю, мені доводиться змиритися з тим, що мій син ніколи не повернеться.

І саме тоді я вирішую подарувати слоника Тедді.

Я чекаю вдома, поки Джеремі привозить Тедді з квартири, де мешкає Наомі. Я сиджу на дивані, у животі метушаться метелики, а я притискаю слоника до грудей.

Я сподобаюся Тедді. Він

повинен

мене полюбити.

Коли відчиняються вхідні двері, метелики в животі починають метушитися ще сильніше. Я спотикаючись підводжуся з дивана, все ще тримаючи слоника в руках. Я чую галас біля вхідних дверей: Тедді скидає взуття й базікає про свій день. Я не знаю, виходити мені чи ні, тож замість цього просто стою там, доки Джеремі не приводить Тедді до вітальні.

Побачивши мене, він раптом зовсім замовкає. Він дивиться на мене своїми великими карими очима, і я не можу не подумати вкотре, що він так схожий на Клея.

— Тедді, — каже Джеремі, — я хочу познайомити тебе з моєю дуже хорошою подругою, Веронікою.

Він притискається ближче до батька, чіпляючись за його ногу, і дивиться на мене з обережним виразом обличчя.

— Можеш називати мене Ронні, — кажу я найнезагрозливішим голосом. — І я принесла тобі подарунок!

Я простягаю слоника, раптом шкодуючи, що не подумала загорнути його в подарунковий папір. Діти обожнюють подарунковий папір. Про що я тільки думала?

Тедді не тягнеться за слоником. Він просто стоїть там, притиснувшись до ноги Джеремі.

Джеремі робить кілька спроб підманити Тедді до мене, але, здається, нічого не допомагає. Чесно кажучи, я почуваюся жахливо. Ніколи ще жодна дитина не дивилася на мене так, як дивиться на мене Тедді. Ніби я здаюся йому

страшною

.

— Вибач, Ронні, — тихо каже він мені. — Зазвичай він не такий сором’язливий. Не знаю, що на нього найшло. — Зрештою Джеремі присідає перед Тедді. Він кладе руки хлопчикові на плечі й дивиться йому в очі. — Що сталося, Тедді? Чому тобі не подобається Ронні? Вона так раділа зустрічі з тобою.

Тедді на мить замовкає, ніби не знає, що сказати. Зрештою він тихим голоском каже: — Мама каже, що відьма на ім’я Вероніка викрала тебе в нас.

Джеремі роззявив рота. — Вона тобі це сказала?

Його очі наповнюються сльозами, і він повільно киває головою.

Мабуть, мені не слід дивуватися. Мої щоки досі палають, коли я згадую, з якою ненавистю Наомі дивилася на мене, коли застала мене з Джеремі, коли ми цілувалися в його будинку. Але це все одно дуже боляче.

— Тедді, — лагідно каже Джеремі, — Ронні не відьма. Я тобі обіцяю. Не знаю, чому твоя мама тобі це сказала, але це неправда. Ронні дуже хороша людина, і я думаю, ви двоє дуже сподобаєтеся одне одному, а ще я… — Він поглянув на мене, а потім знову на свого сина. — Я кохаю її.

Це вперше, коли він вимовив ці слова поза межами спальні. Не те щоб я раніше не вірила, що він це мав на увазі, але коли він каже це своєму синові, це якось робить це реальнішим.

— Ти ж мені віриш, правда? — каже Джеремі до Тедді. — Тобто, вона ж не схожа на відьму, правда?

Тедді піднімає на мене погляд, пильно вивчаючи мене в пошуках відьомських рис. — Може, — задумливо каже він, — вона добра відьма.

Я знову простягаю слоника. — Я хочу, щоб цей подарунок був твоїм, Тедді, — кажу я йому. — Він належав людині, яка була для мене справді дуже-дуже особливою. І тепер я хочу, щоб він був твоїм.

Він вагається ще мить, але потім простягає руку й бере у мене слоника. Він розглядає його, так само, як раніше розглядав мене. А потім притискає його до грудей, наче це давно загублений скарб.

Йому це дуже подобається.