Розлучення

56

______

Джеремі та я вже три місяці спимо разом, коли він раптом випалює: — Я збираюся розійтися з Наомі.

Ми лежимо голі в ліжку в моїй квартирі, моя голова в його згині руки. Ми перестали разом бігати, і замість цього він приходить сюди. Я рада, що можу відмовитися від бігу, бо він мені ніколи особливо не подобався, але відмовитися від нього було б набагато важче. Я припускала, що рано чи пізно це закінчиться, адже він одружений і має дитину. Він з самого початку чітко дав зрозуміти, що ніколи не ризикне покинути Наомі.

— Справді?

— Я розмовляв з адвокатом, — каже він. — З одним із найкращих адвокатів на Лонг-Айленді. Він сказав мені, що якщо я підійду до цього з розумом, то зможу отримати повну опіку. Можливо, доведеться трохи зіграти нечесно, але якщо це те, що мені треба зробити, я це зроблю.

Я відчуваю укол совісті від того, що Наомі Рот може пережити той самий біль втрати дитини, що й я, і все це через мене. — А як щодо спільної опіки?

— Я тобі

вже казав

… — У нього на скроні пульсує артерія, як завжди, коли ми говоримо про його дружину. — Тедді не в безпеці з Наомі. Вона безвідповідальна й до того ж абсолютно нестабільна. Я не зміг би спати ночами, якби він жив із нею. Вона, мабуть, спалила б будинок разом із Тедді всередині, тільки щоб провчити мене.

Я глибоко вдихаю. — Ти справді думаєш, що вона на це здатна?

— Абсолютно, — каже він похмуро. — Як ти думаєш, чому я так довго не наважувався її покинути?

Він багато разів розповідав мені, як сильно хотів розірвати шлюб, але що не варто було б так розлючувати Наомі. Але, судячи з усього, він вважає, що я того варта.

— Послухай, Ронні. — Він підпирається ліктями. Його чоло ще трохи спітніле від ранкових справ. — Можливо, нам доведеться трохи пригальмувати, поки це триває.

— Ох… — Я намагаюся приховати своє розчарування. — Я розумію. Ти, мабуть, не хочеш, щоб тебе зараз пов’язували зі мною, з моїм минулим…

— Ні, це

зовсім

не те, — наполягає він. — Просто мені треба більше часу проводити вдома з Тедді, особливо якщо Наомі не живе з нами. Я намагаюся скоротити робочий час. А ще…

Я хмурюся на нього. — Що?

Він зводить брови. — Я турбуюся за твою безпеку. Якщо Наомі дізнається… Ну, я просто хвилююся, ось і все.

Усе, що він сьогодні говорив, мене здивувало. Зазвичай він неохоче говорить про Наомі, а коли критикує її, то здебільшого згадує, яка вона ненадійна. Їй довелося найняти няню, бо вона ніяк не могла вчасно відвести Тедді до школи. Половину часу вона забувала його забрати.

Але це вперше, коли він натякнув, що вважає її небезпечною.

Я знову згадую свого беззахисного маленького синочка, якого викрали з автокрісла майже шість років тому. Я практично виключила Наомі як ту, хто його викрала, але все ще бувають моменти, коли я замислююся…

Я ніколи не розповідала Джеремі про Домініка. Ми говорили про мого батька-тирана, про моє вживання наркотиків, і я навіть розповіла йому про Клея, єдину іншу важливу людину в моєму минулому, але цю одну деталь зі свого життя я оминула. Це те, про що я рідко розповідаю людям, частково тому, що про це так важко говорити. Можливо, колись у майбутньому я зможу йому про це розповісти.

Але ще не зараз.

— Якщо тобі потрібен простір, це нормально, — кажу я йому. — Ти повинен піти від неї, якщо ти нещасливий, але не через мене.

— Я нещасливий, — каже він. — Я вже давно нещасливий. Може, і ніколи. Я зробив величезну помилку, одружившись із нею. Я зробив це лише тому, що хотів, щоб у Тедді були двоє батьків у домі, але якби я тоді знав те, що знаю зараз… — Він на мить замовкає, занурившись у роздуми. Але потім хитає головою. — Та навіть так, я б ніколи не залишив її, якби не ти. Я хочу бути з тобою, Ронні. Ось чому я це роблю.

Тож ми вирішуємо трохи охолонути, поки триває процес розлучення. Ми будемо бачитися, але не так часто, і нам доведеться бути дуже обережними. Це буде важко, але зрештою це того варте.

А потім ми втрачаємо пильність, і вона нас ловить.