Розлучення

Він жартує? Він коли-небудь бачив нашого сина? Коли я нещодавно купила нову сумочку, Тедді задав мені десь двадцять мільярдів запитань про те, чому я купила нову сумочку, що не так із моєю старою, що я з нею зробила і чи можу я віддати її йому. Джеремі справді думає, що якщо я виїду з дому, Тедді цього не помітить і не задаватиме жодних запитань?

— Ми мусимо щось йому сказати, Джеремі.

— Гаразд, гаразд. — Він піднімає руки. Колись його руки, мабуть, були шорсткими й мозолистими, бо він заробляв на навчання в коледжі, працюючи змінами на будівельній фірмі, але це було давно. Тепер у нього руки менеджера хедж-фонду. — Я поясню йому про ремонт.

Я поглядаю на багаж, складений на підлозі. Боже, він спакував стільки речей. — Як ти думаєш, скільки це займе?

— Тиждень? Може, два. Найдовше піде кухня, але ми зможемо повернутися додому ще до того, як її закінчать.

Сама думка про цей ремонт мене виснажує. Незважаючи на те, що він представив це як сюрприз для мене, я не хочу цього робити. Але одне, чого я навчилася про Джеремі за час нашого шлюбу, — це те, що він надзвичайно впертий. Коли йому щось заходить у голову, він не може цього позбутися. Він звик домагатися свого. Якщо він вирішив, що наш відносно новий будинок потребує ремонту, то так і буде.

Тільки чому голос у глибині моєї голови кричить мені, що щось не так?

Ніби відчуваючи моє занепокоєння, Джеремі бере мене за руку. — Я так цим радію, Наомі. Це буде ніби ми разом живемо в абсолютно новому будинку.

Я дозволяю йому взяти мою руку в свою, і коли він її стискає, його долоня відчувається теплою і міцною проти моєї. Зі зростом 180 см Джеремі на цілих 15 см вищий за мене. Це ідеальний зріст, щоб я могла дивитися на нього знизу вгору і відчувати себе коханою та захищеною. Я завжди вважала долею те, що того дня в Старбакс я забула гаманець, а він заплатив за мою каву. Пам’ятаю, як дивилася на нього в його елегантному італійському костюмі та солідному краватці, і одразу зрозуміла, що це той чоловік, з яким я проведу все своє життя. Це змусило мене прагнути стати такою жінкою, з якою він захоче провести своє життя.

— Ти подзвониш мені, щоб я могла побажати Тедді на добраніч? — запитую я.

— Звісно.

Я випустила втомлений зітхання, уявляючи собі довгу ніч, яка чекає на мене, поки я прибиратиму ту стару квартиру.

— Гаразд, — погоджуюся я. — Я це зроблю.

Плечі Джеремі помітно розслабляються. — Дякую, Наомі.

Я киваю головою.

— Гей, — каже він, — дай я допоможу тобі з валізами.

Джеремі хапає одну з величезних валіз, яка, на щастя, має коліщатка, інакше я б не мала шансів пересунути її самостійно.

— Я б хотіла перевірити шафу нагорі, — кажу я. — Просто щоб переконатися, що ти нічого не забув.

— О ні, — каже він, котячи валізу до вхідних дверей. — Я майже впевнений, що взяв усе.

— А як щодо мого кристала оргону? Моя оргонітова піраміда — це генератор позитивної енергії, який я тримаю на тумбочці. — Ти її спакував?

Його губи здригаються. — Є.

— Ти спакував бюстгальтери?

Цього разу він сміється.

— Дай мені трохи довіри, Наомі. Повір мені — там усе є.

Тільки… чому? Чому він спакував стільки, якщо ми поїдемо лише на кілька тижнів?

— Чому ти змінив замки? — випалюю я.

Джеремі здивовано дивиться на мене.

— Мені довелося. Ти ж не хочеш, щоб усі малярі та підрядники мали ключ від нашого будинку, правда?

— Це правда…

Тільки… зачекай. Ні, це не має сенсу. Якщо ми турбуємося, що малярі та підрядники матимуть ключ від нашого будинку, чи не слід було б змінити замки після завершення ремонту?

Але Джеремі вже ледве витягує мої валізи через вхідні двері, тож я не наважуюся далі його допитувати. Я впевнена, що якщо я це зроблю, він дасть цілком розумне пояснення, і я почуватимуся дурною за те, що взагалі запитала.

Джеремі виносить дві мої валізи до багажника, а я йду слідом із третьою, яка така ж велика й важка, як і дві інші. Він сказав мені, що ми виїжджаємо на короткий час для ремонту, але кілька речей, які він зробив, не узгоджуються з цим. І є ще одна річ, яку я знаю про Джеремі.

Він чудовий брехун.

Я бачила, як він бреше по телефону, розмовляючи з колегами. Я бачила, як він бреше друзям і батькам. Я навіть бачила, як він бреше Тедді.

Наскільки я знаю, він ніколи не брехав мені. Наріжним каменем кожного щасливого шлюбу є довіра. Так, Джеремі — хороший брехун, але я мушу вірити, що в цьому випадку він каже правду. Бо якщо я йому не довірятиму, нам кінець.

Джеремі з гучним стуком зачиняє багажник мого Lexus.

— Дякую, що підготуєш квартиру, — каже він мені. Він занурює руку в кишеню своїх класичних брюк і дістає один ключ на кільці. — Цим ти зможеш увійти через парадні двері.

Я беру ключ з його руки, наші пальці навіть не торкаються.

— Дякую. Побачимося завтра.

Цього разу він дивиться мені прямо в очі.

— До завтра, Наомі.

Останньою підказкою, що все, що Джеремі мені розповідав, — брехня, є те, що він не цілує мене, перш ніж я сідаю в машину й від’їжджаю від будинку, де жила останні чотири роки.