Розлучення

3

______

Це не така вже й велика справа. Це лише невеликий ремонт, і потім наше життя знову налагодиться.

Я повторюю ці слова собі знову й знову, їдучи до двокімнатної квартири, де до самої смерті жили батьки Джеремі. Дорога займає двадцять хвилин, хоча коли їхав Джеремі, це займало лише п’ятнадцять. Він не дуже вірить у обмеження швидкості.

Заїжджаючи на під’їзну доріжку до невеликого будинку з двома квартирами, я уявляю собі, чим зараз можуть займатися Джеремі та Тедді. Джеремі запевняв, що впорається з вечерею, але за весь час, що ми разом, я ніколи не бачила, щоб він щось готував, навіть у мікрохвильовці. Він лише готує каву.

А що, як Джеремі неправильно розігріє заморожені курячі нагетси в мікрохвильовці? А що, як Тедді зараз сидить за обіднім столом, у нього бурчить у животі, а їсти йому нічого? А потім він помітить, що мене немає, і стане невтішним?

Мені доводиться зробити кілька глибоких вдихів, щоб опанувати себе. Джеремі — успішний інвестиційний банкір, і він, очевидно, здатний нагодувати нашу дитину вечерею хоча б на один вечір. Власне, це навіть приємно, що вони влаштують чоловічий вечір для різноманітності.

Я вилажу з машини й відкриваю багажник. Три валізи, які спакував Джеремі, чекають на мене, хоча цього разу мені ніхто не допоможе з ними. Я піднімаю першу з трьох і здивовано видихаю від її ваги. Джеремі, здавалося, не мав з ними труднощів, але він набагато сильніший за мене. Я ледь не вивихнула спину, намагаючись витягнути її з машини. Друга валіза не легша, а третя — найважча з усіх.

Боже мій, що він поклав у ці валізи? Каміння?

На щастя, вони всі на коліщатках, тож я можу по черзі котити їх по доріжці до квартири. Він купив цю квартиру в саду для своїх батьків, але вона стояла порожньою протягом року після смерті його матері. Він прибрав її одразу після цього, але я не впевнена, чи хтось тут був з того часу.

Ключ, який дав мені Джеремі, підходить до замка, але не повертається. На мить я панікую, думаючи, чи не зачинив він мене ще в одному домі. Але потім я покручую ключ, і нарешті замок повертається. Двері трохи заїдають, але мені вдається просунутися всередину.

Коли тут мешкала Марті Рот, приміщення здавалося світлим і просторим, але за останній рік, відколи вона померла, багато чого змінилося. Усі штори запнуті й вкриті шаром пилу. Диван Марті з квітковим принтом колись був білим, а тепер він ніби сірий. Так само як і абажур лампи біля дивана. Тут так пильно, що коли я роблю глибокий вдих, починаю кашляти.

І коли я нарешті перестаю кашляти, мені здається, що я чую шурхіт маленьких кроків. Маленькі пухнасті кроки.

О Боже. Джеремі не жартував, коли казав, що це місце треба прибрати.

Мене охоплює бажання дістати телефон із сумочки й благати його дозволити мені замість цього зупинитися в готелі. Або хоча б найняти професійну прибиральницю. Я засунула руку в сумочку й почала там порпатися, але щойно мої пальці торкнулися телефону, я передумала. Джеремі так чудово мене забезпечує і так мало від мене вимагає. Якщо він хоче, щоб я прибрала цю квартиру, то, хай йому грець, я це зроблю.

Просто буду вважати це міні-відпусткою подалі від моєї родини. І, судячи з усього, також відпусткою від дихання чистим повітрям.

У цій маленькій квартирі дві спальні, хоча одна з них така маленька, що більше схожа на велику шафу з маленьким односпальним ліжком усередині. Вона забита запиленими коробками, які, мабуть, Джеремі так і не встиг перебрати після смерті своїх батьків. Мені доведеться їх викинути, якщо ця кімната буде слугувати Тедді під час ремонту.

Інша спальня виглядає більш багатообіцяюче. У ній стоїть двоспальне ліжко, яке застелили близько року тому, але тепер воно, як і все інше, вкрите пилом. Коли я сідаю на нього, всі частинки злітають у повітря, і я починаю сильно чхати. Сподіваюся, Джеремі спакував для мене чисту постільну білизну.

Я повертаюся до вітальні, щоб взяти свої валізи, і тягну їх до головної спальні, залишаючи на килимі запилені сліди. Я починаю їх переглядати і мушу визнати, що Джеремі спакував усе дуже ретельно. Кристал оргону там, як і обіцяв, і він точно додав купу бюстгальтерів. Він також спакував купу одягу, туалетних приналежностей, рушників, постільної білизни і навіть мої медичні підручники.

Побачивши ці підручники, я трохи засумувала. Хоча бути домогосподаркою — це найкраща робота, яку я можу собі уявити, бувають дні, коли я сумую за своїми колишніми пацієнтами. Я любила бути лікарем і допомагати людям позбуватися недуг — для мене не було нічого більш значущого, доки я не відкрила для себе материнство. Тепер, коли Тедді ходить до дитячого садка, мені варто подумати про те, щоб знову відкрити свою практику тут, на острові.

Лише коли я добираюся до дна другої валізи, я починаю відчувати сильне занепокоєння. Джеремі спакував досить багато речей. Чому він спакував моє зимове пальто у квітні? Я ношу це пальто лише в найхолодніші місяці. Чому, в біса, він подумав, що воно мені знадобиться, якщо ми будемо тут лише кілька тижнів? Хіба що…

Хіба що він думає, що ми будемо тут довше, ніж тиждень.

Набагато довше, ніж тиждень.

Я опускаюся на матрац. За останній рік він став жорстким, майже не прогинається. У всьому цьому є щось не так. Судячи з вмісту цих валіз, не схоже, що Джеремі думає, ніби ми найближчим часом повернемося додому.

Чи маємо ми фінансові проблеми? Чи він продає будинок, а просто соромився мені про це сказати?

Ми не живемо не за своїми засобами. Коли ми познайомилися, Джеремі вже був дуже успішним менеджером хедж-фонду — настільки успішним, що наполягав на шлюбному договорі, коли ми одружувалися. Думка про те, що він якось витратив усі наші гроші і тепер ми настільки збанкрутіли, що мусимо продати наш дім… ну, це здається абсурдним.

Я востаннє дістаю з сумочки свій телефон. Цього разу, коли мої пальці охоплюють його, я не відпускаю. Я дістаю його і, не встигнувши себе зупинити, набираю текстове повідомлення чоловікові:

Ти щось від мене приховуєш?

Я сиджу на ліжку моєї покійної свекрухи, втупившись у екран телефону. Поки чекаю на відповідь, шурхіт ззовні змушує мене підняти голову.

Що це було?

Здавалося, ніби хтось прямо за вікном. Я підводжуся з ліжка, підходжу до вікна, і з кожним кроком серце б’ється все сильніше. Я нагадую собі, що це пристойний район — Джеремі ніколи б не купив своїм батькам квартиру в небезпечному місці.

Але коли я заглядаю крізь темне вікно, що виходить на бічну сторону будинку, шурхіт стає гучнішим. І тоді я бачу, як щось миготить за вікном.