Розлучення

2

______

Це не обіцяє нічого хорошого.

Я й гадки не маю, про що Джеремі хоче зі мною поговорити, але, що б це не було, схоже, він хоче обговорити це наодинці. Він навіть не робить жодного руху, щоб зайти до вітальні чи перейти в якесь зручніше місце. Тож зараз ми просто стоїмо тут, на ганку.

— Гаразд… — кажу я. — Про що ти хочеш поговорити?

Він посміхається мені тією сексуальною посмішкою, від якої в мене досі трохи тремтять коліна. — У мене для тебе великий сюрприз.

— О?

— Так. Я вирішив переробити весь будинок — пофарбувати стіни, покласти нову підлогу, зробити ремонт на кухні. Все як слід!

Вся напруга витікає з мого тіла. Ось про що йдеться? Про ремонт? Коли я побачила той новий замок на дверях і він сказав, що нам треба поговорити, на мить я подумала, що він збирається сказати мені…

Ну, неважливо.

— Ремонт? — повторюю я.

— Це запізнілий подарунок на річницю, кохана, — пояснює він.

Наша річниця була майже місяць тому. Я приготувала йому його улюблену вечерю — стейк з перцем — і купила йому пару запонок, які, як я знала, йому сподобаються. А Джеремі подарував мені чудовий подарунок: гарне срібне намисто з кристалом аметисту.

— Але ти ж купив мені подарунок, — зауважую я.

— Ну, — каже він, — хіба можна мене звинувачувати в тому, що я хочу час від часу балувати свою дружину?

Я не можу стримати посмішки. Джеремі — хороший тато, але ще кращий чоловік. Я вважаю нас з ним потужною парою, навіть тепер, коли я взяла перерву в роботі, щоб виховувати нашого сина. Він милий і турботливий, але найголовніше — я ні на мить не сумнівалася, як сильно він мене кохає.

— Це справді приємний сюрприз. — Я посміхаюся йому, хоча це трохи вимушено. — Просто шкода, що ти не сказав мені заздалегідь.

— Ну, тоді це не було б сюрпризом, чи не так?

Це типовий Джеремі. Він планує всі наші сімейні відпустки і розповідає мені про них лише тоді, коли це дійсно потрібно. Я готую вечерю на кухні, а він каже: «О, привіт, Наомі, наступного тижня ми їдемо до Італії». Це мило, але іноді це може доводити до сказу. Ми — партнери, і іноді я хотіла б, щоб він радився зі мною заздалегідь, перш ніж планувати щось, навіть такі романтичні й захопливі речі, як міжнародні подорожі — або ремонт будинку.

Але з іншого боку, він мав на меті добро. Хоча нам насправді не потрібна нова фарба, стіни чи нова кухня.

— І знаєш що? — каже він. — Я вже спакував усі твої речі.

Що?

Джеремі веде мене до вітальні, де три шкіряні валізи стоять акуратним стосом. Це був подарунок від Джеремі на мій день народження чотири роки тому. Парні шкіряні валізи. Я пам’ятаю, як провела рукою по шкірі й подумала, що це одні з найкрасивіших речей, які я коли-небудь мала, і що вони дорожчі за машину, якою я раніше їздила, яку Джеремі обміняв на мене, коли того ж року подарував мені цей сріблястий Lexus на річницю. Він любить мене балувати.

Він вказує на валізи на підлозі. — Я подумав, що ми могли б пожити в квартирі моїх батьків кілька тижнів, поки триватимуть ремонтні роботи. Це лише двадцять хвилин їзди на машині.

Після того як Джеремі відмовився від своєї холостяцької квартири на Манхеттені і ми переїхали на Лонг-Айленд разом із Тедді, його батьки виїхали з цього будинку, який він придбав для них кілька років тому, і оселилися в квартирі на першому поверсі, яку він купив для них. У будинку й так було забагато сходів, тож вони з радістю поїхали. На той момент стан його батька вже погіршувався, і він помер через рік, але його мати протрималася ще два роки. Він часто їх відвідував і наймав людей, щоб ті виконували ті справи, які він сам не міг зробити. Він був хорошим сином, так само як і хорошим батьком та хорошим чоловіком.

— А як щодо твоїх речей? — запитую я. — І Тедді?

— Насправді, — каже він збентежено, — я сподівався, що ти зможеш поїхати туди раніше за нас і прибрати квартиру. Там досить пильно, а додаткова спальня завалена коробками.

Тож, судячи з усього, цей ювілейний сюрприз від мого чоловіка передбачатиме, що мені доведеться ретельно прибрати стару квартиру його батьків.

— Вибач, — швидко каже він. — Я б зробив це сам, але ти ж знаєш, що я безнадійний у прибиранні, Наомі. Я, мабуть, зробив би там ще брудніше.

Це може бути правдою. Хоча я не можу бути впевнена, оскільки за весь час нашого шлюбу я ніколи не бачила, щоб Джеремі насправді намагався щось прибирати. Він, можливо, чудовий чоловік і годувальник, але як господар — не дуже. Ніхто не ідеальний, мабуть.

— Я допоможу Тедді зібрати речі, — запевняє він мене. — Тоді завтра ми зможемо приєднатися до вас.

— А як щодо вечері?

На його обличчі з’являється усміхнений вираз. — Я цілком здатний приготувати їжу для себе й сина. Ти ж знаєш, я довгий час був самотній, перш ніж ти з’явилася.

— Ти ж не знаєш, що йому подобається.

— Я замовлю піцу. Або розігрію в мікрохвильовці ті заморожені курячі нагетси.

Я хмурюся. — Ти ж знаєш, як це шкідливо для здоров’я. Дай я приготую йому щось, перш ніж поїду.

— Наомі, гадаю, він переживе одну ніч на піці та курячих нагетсах. Він і так ніколи не любить ті дивні страви, які ти готуєш.

Ну, він не помиляється. Вчора ввечері я приготувала йому найсмачнішу миску асаї з домашнім гранолою з кіноа, а він дивився на мене так, ніби я годувала його отрутою. Він влаштував істерику, поки я не приготувала йому коробку макаронів із сиром.

Його голос пом’якшає. — Я подбаю про вечерю сьогодні. Все буде добре. Як я вже казав, просто прибери квартиру, і ми приєднаємося до тебе завтра.

— Ти хочеш, щоб я там ночувала?

— Чому ні? Усі твої речі будуть там. Це лише одна ніч.

— А що з ранком?

— Розіта відведе Тедді до школи вранці, як завжди, — каже він. — Тоді ти зможеш забрати його зі школи завтра і відвезти до квартири.

— А як щодо сну? — хриплю я.

Він хмуриться. — А що з ним? Я завжди кладу Тедді спати.

Він має рацію. Скільки я себе пам’ятаю, саме Джеремі був тим, хто клав Тедді спати. Але це не означає, що я не заходжу до кімнати Тедді, щоб щовечора поцілувати його пухнасту щоку, навіть якщо він уже заснув.

Не впевнена, що зможу заснути, якщо цього не зроблю.

— Це лише одна ніч, — зауважує Джеремі. — Давай ще один день дотримаємося його звичного розпорядку.

— А ти скажеш йому, чому я сьогодні не буду вдома?

Він знизує плечима. — Не думаю, що це буде великою проблемою.