Розлучення

53

______

Тієї ночі я звільняюся з роботи у сім’ї Сімінгтонів.

Рона Сімінгтон навіть розплакалася, коли я їй про це сказала. — Ти так добре ладнаєш із дітьми, — схлипує вона. — Макс і я вважаємо, що ти найкраща. Чи можна якось переконати тебе залишитися?

— Мені просто потрібен час, — кажу я. Та й я не можу щоранку дві години добиратися на роботу, щоб три рази на тиждень бігати з Джеремі Ротом.

— Якщо тобі знадобиться рекомендація щодо роботи, — каже Рона, — просто скажи.

Її рекомендація, безперечно, стане у нагоді, щоб переконати будь-якого потенційного роботодавця, який перевірить моє минуле й помітить звинувачення у вживанні наркотиків. У мене є дуже невеликі заощадження, але їх не вистачить надовго. Мені потрібна робота.

Протягом тижня мені вдається зняти крихітну квартиру в підвалі. Я влаштовуюся на роботу касиркою в кав’ярні, заробляючи мінімальну зарплату або, можливо, трохи більше завдяки чайовим. Хоча я швидко дізнаюся, що більшість людей не користуються банкою для чайових.

Як тільки я облаштувалася у своїй новій квартирі, я вирушила до торгового центру, щоб купити пару легінсів, які були б настільки обтягуючими, щоб очі продавця вилізли з орбіт, коли я їх приміряю. Моя мета не полягає в тому, щоб відверто спокусити Джеремі Рота, але я не проти використати свою зовнішність на свою користь. Колись, коли я вживала наркотики, моя шкіра завжди була блідою й плямистою, темне волосся млявим, і я була надто худою. Але тепер, коли я чиста, я виглядаю зовсім іншою людиною, ніж тоді — я усвідомлюю, що привертаю увагу.

Сподіваюся, мені вдасться привернути його увагу.

Минуло приблизно півтора тижня з того моменту, як я натрапила на Джеремі в парку, коли я з’являюся на біговій доріжці о 6:35 ранку, одягнена в майку, легінси та кросівки. Я помічаю його Model X, припаркований неподалік, але цього разу я зупиняюся прямо поруч із ним. Я приділяю хвилинку, щоб розім’яти ноги, а потім прямую всередину парку.

На біговій доріжці немає ніяких слідів Джеремі, тож я починаю бігти, думаючи, що або наздожену його, або, що більш імовірно, він наздожене мене. І ось я починаю бігти.

Або, принаймні, намагаюся.

Коли я жила в місті, я постійно бачила людей, які бігали по доріжках. Людей із сивим волоссям і зморшками, які виглядали далеко не так підтягнуто, як я. Але, як виявилося, я жахливо бігаю. Я й не знала, що таке взагалі можливо. Адже це ж ніби ходьба, тільки швидша. Як хтось може в цьому не впоратися? Та ось, ледь пробігши одне коло навколо парку, я вже згорбилася, задихаючись, а легені ніби у вогні.

Ось і все, що вийшло з цього дурного плану.

— Гей, ти в порядку?

Я намагаюся випрямитися, але біль у боці змушує мене згорнутися навпіл від болю. Я навіть не можу порадіти тому, що поруч зі мною стоїть Джеремі Рот.

— Я в порядку, — задихаючись, кажу я.

Він потирає підборіддя. — Ти виглядаєш… ніби тобі боляче.

Я хапаю повітря. — Так, е-е… здається, я трохи перестаралася…

— Справді? Але ж ти прийшла до парку лише десять хвилин тому?

Саме тоді я усвідомлюю, що Джеремі звернув на мене більше уваги, ніж я йому приписувала. Він бачив, як я увійшла до парку. І хоча він ввічливо тримає погляд на моєму обличчі, на мить його очі все ж опускаються на мої груди, хоча, якби я моргнула, то пропустила б це.

— Гаразд, буду чесною, — кажу я.

Ні, не буду.

— Я завжди хотіла почати бігати, але насправді я абсолютно новачок.

— Не кажи. — Він посміхається мені, і тепер моя черга задивлятися на нього. Він справді гарний, але ще кращий, коли посміхається. І в цій футболці та шортах він теж непогано виглядає. — Ну, я міг би дати тобі кілька порад.

— Ох?

— Коли я починав, — каже він, — я чергував короткі відрізки бігу та ходьби. Наприклад, ходиш одну хвилину, потім біжиш одну хвилину. А якщо дихати животом, можна уникнути болю в боці.

— Дякую, — кажу я, нарешті випрямившись. — Це дуже корисно.

На мить здається, що він збирається попрощатися зі мною й продовжити свій біг. Я вже будую плани, як мені вдасться знову натрапити на нього в кінці стежки, якщо до того часу я ще не впаду з ніг. Але замість цього він затримується поруч зі мною.

— Давай, — каже він. — Зараз пройдемося одну хвилину, а потім я скажу тобі, коли можна знову почати бігати.

Я піднімаю брови. — Я не хочу зіпсувати тобі тренування.

— Ні, все гаразд. У мене й так коліно болить, тож я не проти сьогодні трохи полегшити навантаження.

Ми все-таки трохи пробігаємо, хоча більше за це ми разом прогулюємося кілька кіл навколо парку. На свій захист скажу, що ми йдемо

швидким кроком

.

І до кінця нашого тренування ми вже плануємо наступний спільний пробіг.