Розлучення

Я хочу задати йому ще мільйон інших запитань, починаючи з того, чи можу я взяти мазок зі щоки його сина, але мушу стриматися. — Це чудовий парк, — кажу я замість цього.

— Ох. — Він вказує на край поля. — Тут також є чудова бігова доріжка, що огинає весь парк. Я бігаю тут у понеділок, середу та п’ятницю.

— Я люблю бігати, — брешу я. — Коли краще прийти?

— Зазвичай я приходжу о 6:30 ранку. Тоді тут дуже тихо.

Я кидаю йому вдячну посмішку. — Дякую за пораду.

Схоже, він збирається ще щось сказати, але тут повітря розрізає високий голосок маленького хлопчика, Тедді. — Тату! Ти вже закінчив перерву?

Джеремі сміється. — Повертаюся до роботи.

Він зістрибує з лавки й біжить назад на поле, щоб приєднатися до сина. Я не можу не подумати про те, що якщо це справді Домінік, то він знайшов собі набагато кращого батька, ніж Клей Барклі.