Розлучення

52

______

Джеремі Рот, як виявилося, знайти набагато легше, ніж його дружину.

Він працює інвестиційним банкіром. Він такий самий багатий, як і мій бос, і має величезний будинок на Лонг-Айленді. Одне можна сказати напевно: якщо їхня дитина справді є Домініком, то він, безперечно, живе щасливим життям.

Хоча я не впевнена, що робити. Я не можу зателефонувати в поліцію й розповісти їм усю цю складну історію про свідоцтво про народження. Це сталося в зовсім іншому штаті, і навіть тоді вони не повірили жодному моєму слову. Важко уявити, що вони почнуть розслідування щодо заможної родини з Лонг-Айленда лише тому, що колишня наркоманка звинуватила його у викраденні її дитини, не маючи жодних доказів.

Ні, якщо я хочу дізнатися правду, мені треба діяти розумно.

Але перше, що мені треба зробити, це подивитися на Теодора. Коли я його побачу, я точно зрозумію, чи є він моєю дитиною, чи ні. Не знаю, як я це зрозумію, але просто зрозумію.

У свій вихідний я їду на острів. Знаходжу розкішний будинок, що належить Джеремі Роту, і паркуюся на достатній відстані, щоб будинок було видно, але ніхто не подумав, що я приїхала в гості до цієї родини. Намагаюся уявити, які люди могли б жити в такому будинку. Намагаюся уявити, яке життя мав би мій син, якби жив там.

Хоча, мабуть, це не він. З боку Лоли це був просто постріл у темряву. Я розумію, що вона намагалася зробити, але цей хлопчик аж ніяк не може бути Домініком. Хіба може?

Поки я стою на узбіччі дороги й спостерігаю за будинком, відчиняються ворота гаража. Коли з гаража виїжджає Tesla, я майже впевнена, що бачу маленьку постать на задньому сидінні. Чи це їхній син, Теодор?

Не встигнувши й усвідомити, що роблю, я вже їду за ними.

На щастя, вони їдуть недалеко. Менш ніж за десять хвилин машина зупиняється біля чогось, схожого на громадський парк. Я знову зупиняюся на деякій відстані від Tesla і з водійського сидіння спостерігаю, як чоловік виходить, а потім допомагає маленькому хлопчику вибратися з дитячого крісла на задньому сидінні.

Це, мабуть, вони. Джеремі та Теодор Рот. Мій син і чоловік, який, можливо, забрав його в мене.

Я занадто довго сиджу в машині, намагаючись з’ясувати, що робити далі. Зрештою, я вирішую вийти. Зрештою, це громадський парк. І це, можливо, мій єдиний шанс добре роздивитися Теодора Рота, не привертаючи до себе уваги. Усе моє тіло тремтить від думки, що я, можливо, знову побачу свого сина після стількох років.

Я проходжу крізь ворота парку й блукаю, поки не доходжу до галявини, де бачу чоловіка та маленького хлопчика, які грають у футбол. Я бачила фото Джеремі Рота в профілі на сайті банку, де він працює, але, чесно кажучи, фотографія не віддавала йому справедливості. Чоловік на тій фотографії був задумливим і серйозним, а Джеремі Рот виглядає щасливим і спортивним, стрибаючи по галявині, коли він ганяє м’яч разом зі своїм усміхненим сином.

Я підходжу ближче, намагаючись краще роздивитися хлопчика. Його важко розгледіти, бо він стоїть до мене спиною. Але раптом він обертається і…

Я затамовую подих.

Теодор Рот є точнісінькою копією Клея.

Він так схожий на Клея, що в мене паморочиться в голові. Це просто неймовірно. До цієї миті я вважала це марною справою, але щось у моєму серці підказує мені, що Лола має рацію. Цей хлопчик — мій син. Це Домінік.

Я стою, заціпеніла, дивлячись на них обох. Не знаю, що робити далі. Інтуїція підказує мені, що цей хлопчик є моєю дитиною, але з цим я не можу звернутися до поліції. Мені потрібні більш переконливі докази.

На краю поля стоїть лавка, і я сідаю на неї, не відриваючи погляду від них. Дістаю телефон і надсилаю Лолі повідомлення.

Думаю, ти права. Думаю, це може бути Домінік.

Вона миттєво відповідає:

Що ти збираєшся робити?

Ось у цьому й полягає складність. Я не можу підбігти до цього хлопчика й спробувати взяти зразок зі слизової оболонки його рота. Якщо я це зроблю, то опинюся у в’язниці. Треба діяти розумно.

Поки я ламаю голову, намагаючись з’ясувати, що робити далі, на поле вибігає ще один хлопчик. Теодор починає з ним гратися, і Джеремі Рот сприймає це як сигнал відступити. На мій подив, він широкими кроками прямує до лавки, на якій я сиджу, а потім опускається на місце поруч зі мною.

— Уф. — Він посміхається мені, витираючи піт з чола. — Я вже занадто старий для цього.

Я дивлюся на нього, приголомшена тим, що він звернувся до мене. Тепер, коли я бачу Джеремі Рота зблизька, частина моєї впевненості щодо особи того маленького хлопчика розвіюється. Теодор Рот дуже схожий на Клея, але водночас Клей і Джеремі теж мають певну зовнішню схожість. Обидва дуже привабливі, з схожим відтінком і структурою волосся (хоча у Джеремі воно коротше і точно не синє) та схожою будовою кісток. Джеремі трохи схожий на те, яким міг би бути Клей, якби він позбувся залежності й набрав близько 15 кілограмів переважно м’язів, замість того щоб померти від передозування героїном у двадцятишестирічному віці.

Тобто схожість цього хлопчика з Клеєм може бути просто збігом. Але є ще й те нечітке свідоцтво про народження. До того ж у мене просто є

передчуття

, що цей хлопчик є Домініком.

— З тобою все гаразд? — запитує мене Джеремі після того, як мовчання затягнулося надто довго.

— Е-е… — Я не можу йому просто так сказати, про що думаю. — Ви просто здаєтеся мені трохи знайомим. Ми вже зустрічалися?

— Не думаю, — відповідає він, і я мушу віддати йому належне за те, що він не видав якусь банальну фразу на кшталт:

Я б

точно

тебе запам’ятав

. Зрештою, хлопець одружений, судячи з золотої обручки на лівій руці. — Може, у мене таке обличчя.

— Може. — Я вимушено посміхаюся, киваючи в бік поля. — Це ваш син там?

Він охоче киває, явно пишаючись своїм хлопчиком. — Це Тедді в зеленій футболці.

Тедді. Його називають Тедді. Це майже надто мило, щоб описати словами.

— Скільки йому років? — запитую я, вдаючи ввічливий інтерес.

— Йому п’ять. — Він потягує за край своєї трохи спітнілої футболки. — І в нього

багато

енергії. Мені це подобається, але мені майже сорок, і важко за ним встигати. — Потім він сміється. — Гадаю, це хороша проблема.

— Б’юся об заклад, він не дає вам із дружиною занудьгувати!

Мені здається, я не помиляюся, помітивши, як його погляд став суворим, коли згадали про дружину. Але він лише каже: — Так.