Розлучення

50

______

Звернення до поліції пройшло не зовсім так, як я очікувала.

Я думала, що у випадку зникнення дитини поліція негайно кинеться на допомогу. Будуть встановлені блокпости, оголошені тривожні сигнали, зроблені всі необхідні заходи. Але все виявилося зовсім не так.

До нас у квартиру завітав офіцер на ім’я Гренелл, але, схоже, він не сприймає всю цю ситуацію серйозно. Гренеллу десь за двадцять, у нього поголена голова, і він задає купу питань, які не мають жодного стосунку до пошуків Домініка. Він тут уже майже півгодини, і поки що він

нічого

не зробив, крім того, що задавав нам питання. Тим часом той, хто викрав Домініка, віддаляється дедалі далі. Вони, мабуть, вже перетнули межі штату!

— Отже, пані Барклі, — звертається до мене Гренелл, хоча я вже казала йому, що ми з Клеєм ще не одружені. — Я не розумію. У вас є ця дитина, але в жодній лікарні немає запису про неї, і немає свідоцтва про народження.

Я відчайдушно смикаю пасма свого довгого волосся. — Я народила вдома.

Я вже казала йому це. Яке це має відношення до пошуків Домініка?

— Але чому ви не оформили свідоцтво про народження?

Я нервово кручуся, ненавидячи ці запитання. Останні кілька тижнів я перебувала в повній прострації, і мушу зізнатися, що отримання свідоцтва про народження здавалося менш важливим, ніж сон, їжа та елементарна гігієна. — Я збиралася цим зайнятися, — кажу я.

Він оглядає мене з голови до ніг. — Ви не виглядаєте так, ніби щойно народили дитину.

Я стискаю щелепи. — То ви думаєте, що всі ці дитячі речі в квартирі у нас просто для забави, а про дитину ми просто вигадали?

— А може,

ви

вкрали дитину, — каже Гренелл.

Що? Це безглуздо. Навіщо нам красти дитину, а потім дзвонити в поліцію з цього приводу?

Але найгірше те, як Гренелл постійно дивиться на Клея. Власне, найгірше те, що

Клей

має помітні сліди від уколів на лівій руці. Мені слід було наполягти, щоб він одягнув сорочку з довгими рукавами, перш ніж вони з’явилися, але я не могла тверезо мислити. Мене навіть не повинно дивувати, що він не сприймає нас серйозно.

— То коли, на вашу думку, ця «дитина» зникла? — запитує нас офіцер.

Я поглядаю на Клея, який не може до кінця відповісти на це запитання. Мені справді хочеться його задушити, особливо коли він чухає руку, а погляд Гренелла миттєво кидається на шрами. — Ну, я взяв його на прогулянку на машині, і саме тоді він зник.

— Він зник, поки ви їхали?

— Ні, — бурмоче Клей. — Я… я зупинився на стоянці для відпочинку, і я… я задрімав…

Це найгірше. Ми навіть не знаємо, коли Домініка викрали. Схоже, Клей зупинився на стоянці для відпочинку і з причин, які я досі не можу осягнути, вирішив вколотися. У якийсь момент він відключився, а наш немовля-син все ще був пристебнутий у автокріслі, можливо, кричав щосили. Думаючи про мого бідолашного малюка, покинутого батьком на задньому сидінні машини, у мене болить серце. Зрештою Клей повернувся додому, але незрозуміло, чи був Домінік у машині на той момент.

Судячи з усього, він насправді не любив нікого з нас настільки, щоб кинути це.

Якщо ми повернемо сина, я ніколи більше не підпущу Клея до нього.

Ніколи.

Заручини остаточно скасовані. Усе скасовано. Йому пощастить, якщо я коли-небудь знову з ним розмовлятиму.

— Дрімали, — каже Гренелл, — чи накурилися?

Що ж, йому не знадобилося багато часу, щоб скласти відсутні шматочки пазла. Клей мовчить, очевидно не бажаючи викривати себе.

— Пане Барклі, — наполягає поліцейський, — ви зараз під кайфом?

Клей не відповідає. Він просто сидить, притиснувши руки між колінами.

— Встань, хлопче, — наказує йому Гренелл.

Клей кидає на мене погляд, його обличчя сповнене жаху. Нарешті він досить хитко підводиться на ноги. Я з жахом спостерігаю, як поліцейський обшукує його й витягує з кишені джинсів кульку, яка досі частково наповнена порошком. Болісно очевидно, що це таке.

— Пане Барклі, — каже Гренелл, — ви заарештовані.

Коли він застібає наручники на зап’ястях Клея, я вибухаю сльозами. Я зателефонувала цьому чоловікові, щоб знайти мою дитину, а тепер він заарештовує мого хлопця за зберігання наркотиків. Але він нічого не зробив, щоб допомогти мені знайти Домініка.

— Будь ласка, — ридаю я Гренеллу, — ви мусите допомогти мені знайти мою дитину! Він зник!

Гренелл обертається, щоб поглянути на мене, перед тим як почати виводити Клея з квартири, і хитає головою. — Пані, приведіть себе до ладу.

Я навіть уявити не можу, як я, мабуть, виглядаю. Моє обличчя набрякле, волосся злиплося, а на майці та піжамних штанях є плями (переважно від грудного молока). До того ж я майже болісно худа (мій живіт трохи випирає, але це більше схоже на живіт від переїдання, ніж на сліди недавніх пологів). Я впевнена, що виглядаю саме так, як він уявляє собі Клея — як наркоманку.

Але я не така. Вже ні. Я — мати, і навіть якщо цей один коп-мудак не хоче мене слухати, я поверну Домініка. Я поверну свого сина, хай це буде останнє, що я зроблю.