Розлучення

48

______

Бути мамою просто чудово. Це дивовижно. Це досвід, якому немає рівних.

Але це також неймовірно виснажливо.

Домініку два тижні. Іноді він спить. Ці кілька годин приносять задоволення. І я обожнюю годувати його груддю. Це, мабуть, найбільша радість, яку я коли-небудь відчувала. Але якщо він не їсть і не спить, то кричить.

І як на таку крихітку, він кричить страшенно голосно.

За останні двадцять чотири години я спала лише уривками по годині. Клей намагається допомогти, але, здається, тільки я можу повністю його заспокоїти. Хоча зараз, здається,

ніщо

не допомагає. Ми з Клеєм передаємо його один одному, але він просто продовжує кричати. Його маленьке личко червоне, як буряк, а беззубий ротик роззявлений на повну, коли він кричить щосили.

— Будь ласка, сонечко. — Я цілую його вологе чоло, ходячи по вітальні. Він навіть спітнів від усього цього плачу. Я відчуваю, як мої власні сльози підступають до очей. — Будь ласка, перестань плакати за мамою.

Домінік у відповідь кричить ще голосніше.

Я й гадки не мала, що це буде так важко. Не можу сказати, що не буває моментів, коли я, позбавлена сну, відчуваю спокусу повернутися до своїх старих поганих звичок і просто мрію, щоб весь світ зник, як це було, коли я була під кайфом. Але потім я лише раз поглядаю на дорогоцінне личко свого сина, і розумію, що ніколи не зможу повернутися до того. Тепер він є моїм життям, і я мушу зробити все, що в моїх силах, щоб захистити його.

— Послухай, Ронні, — Клей простягає руки, щоб взяти дитину, на його обличчі виразне бажання. — Чому б тобі не віддати його мені? Я візьму його на прогулянку, і, впевнений, він заспокоїться. І я зможу купити ще підгузків, поки буду на вулиці.

Нам справді потрібні нові підгузки. Здається, Домінік витрачає по кілька підгузків щогодини. Як хтось такий крихітний може виробляти стільки какашок?

Але слава Богу за Клея. Він відчуває, що я на межі витримки, і поспішає на допомогу. Я передаю йому малюка, якого він обережно бере на руки.

Він виявляється чудовим батьком.

Клей, не чекаючи на прохання, хапає сумку з підгузками і, ледь кульгаючи на хворій нозі, виносить її разом із Домініком з нашої квартири. Щойно він зникає з поля зору, я падаю на наш матрац. За мить я вже міцно засинаю.