Розлучення

38

______

Більшу частину ночі я провела, перевертаючись з боку на бік.

Якось я прокинулася, пішла до кімнати Тедді, подивилася на його колекцію каменів, виставлену на маленькому столі, потім взяла одну з його м’яких іграшок і просто плакала невідомо скільки часу. Потім я заснула в його ліжку.

Коли я врешті прокидаюся, вже майже обід. У мене вдома майже нічого їсти, і я думаю сходити до продуктового магазину, але потім згадую, що моя машина залишилася в Джеремі. Мені ще треба її забрати.

Поки я шукаю в холодильнику щось, з чого можна зліпити собі обід, мій телефон вібрує, сповіщаючи про повідомлення. Мені знадобилася хвилина, щоб знайти телефон, який заплутався в ковдрах на моєму ліжку. Коли я його знайшла, я придивилася до екрана, згадавши, що занесла це нагадування в телефон ще до того, як моє життя розвалилося на шматки:

Поїздка Джеремі до Бостона.

Цього тижня у Джеремі ділова поїздка до Бостона. Він вилітає сьогодні після обіду. І це змушує мене замислитися, хто доглядатиме за Тедді, поки його не буде. Якби вчора не сталося того, що сталося, чи попросив би він мене про це? Припускаю, що ні, бо він не зміг би попросити про це за день до поїздки. Можливо, він скасував поїздку. А може, Розіта залишиться на ніч.

А може, він попросив Вероніку доглянути за Тедді.

Думка про те, що

та жінка

проводить час із моїм сином, коли мені не дозволяють навіть наближатися до нього… ну, це майже більше, ніж я можу витримати. Мені хочеться кричати.

Вероніка не любить Тедді. У кращому разі вона терпить його лише як засіб, щоб дістатися до Джеремі. У гіршому, він може опинитися в небезпеці. Не те щоб вона зробила щось, щоб нашкодити дітям Сімінгтон, але та економка дала зрозуміти, що зробила б це, якби трапилася нагода.

І хіба це не ідеальна нагода? Якщо Джеремі поза містом, а вони вдвох залишилися наодинці?

Коли я висловила свої побоювання Езрі, він подивився на мене так, ніби вважав, що я з’їхала з глузду. Але він не знає Вероніку. Він не бачив того блиску в її очах, коли вона дивиться на мого чоловіка. Якби він знав те, що знаю я, то поставився б до цього набагато серйозніше.

Мій телефон починає дзвонити в руці, вириваючи мене з наростаючої паніки. На екрані миготить напис «МАМА», і хоча зазвичай я ненавиджу розмовляти з мамою по телефону, я раптом відчуваю гострий порив туги. Моя мама, можливо, надто критична й цинічна, але вона завжди готова допомогти. Якби не вона, я б і не вийшла заміж за Джеремі.

Тож я беру слухавку.

— Наомі, — лунає хрипкий голос мами на тому кінці дроту. — Ти уникала моїх дзвінків?

— Ні, — брешу я.

— Так, унікала. — Хоча вона навіть не звучить так, ніби це її сильно засмучує. Скоріше, вона констатує факт. — То що відбувається? Джеремі все ще збирається тебе покинути?

У горлі стискається клубок. — Ти була права щодо нього. У нього

є

інша жінка. Він покидає мене заради

дівчини

років двадцяти. І вона

приголомшлива

.

— Ох, Наомі, — зітхає мама.

Я думала, що в моєму тілі вже не залишилося сліз, але якимось чином мені вдається знову розплакатися. Я навіть не можу змусити себе розповісти їй про мій арешт і про те, що мені більше не дозволяють бачитися з Тедді. Вимовити ці слова вголос було б надто боляче. Але я розповідаю їй усе, що дізналася про Вероніку під час візиту до її колишньої оселі. На відміну від Езри, вона сприймає все, що я кажу, дуже серйозно. Я знала, що вона буде єдиною людиною, яка так зробить.

— Послухай мене, Наомі, — каже вона. — Ця жінка, безперечно, принесе неприємності, і я не хочу казати, що я тебе попереджала, але… ну, я ж тебе попереджала.

Вона справді мене попереджала. Хоч як мені не хочеться це визнавати, але моя мама завжди права.

— Але є й хороша новина, — каже вона, — є простий спосіб повернути свою сім’ю.

— Як?

— Все, що тобі треба зробити, це позбутися цієї іншої жінки, перш ніж вона позбудеться

тебе

.

Я відчуваю, як холодний подих пробігає по моїй спині. — Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, — каже вона, — що якщо тієї іншої жінки не буде поруч, він тебе не покине.

— То що мені робити? Вмовити її піти?

Вона пирхає. — Не думаю, що тобі це вдасться.

Вона права. — То як саме я маю її позбутися?

Замість того, щоб відповісти на моє запитання, вона починає кашляти. Це вологий кашель, що йде з глибини грудей. Моя мама занадто довго палила. Хто знає, скільки вона ще проживе? За рік вона може померти. І хто тоді мені допоможе? Ніхто не вміє вирішувати проблеми краще, ніж моя мама. Іноді вона може дратувати, але я завдячую їй усім.

— Я не можу це для тебе виправити, — каже вона, коли їй вдається приборкати кашель. — Більше не можу. Тепер це залежить від тебе.

Я не розумію, на що вона натякає. Вона дійсно допомагала мені, але це було давно. Та це було зовсім не те саме. Я не знаю, як вона очікує, що я позбудуся Вероніки, яка набагато підступніша за мене. Я розповіла Джеремі все, що знала про неї, а він сказав, що я маю галюцинації. Я зробила все, що могла.

Але тепер це вже не лише про мене й Джеремі. Це також про Тедді. Вона може робити зі мною що завгодно, але я нізащо не дозволю їй нашкодити моєму маленькому хлопчику.