Розлучення

36

______

Мене ще ніколи не заарештовували.

Звісно. Більшість законослухняних громадян, таких як я, ніколи не потрапляли під арешт. Звісно,

Вероніку

заарештовували. Єдиний позитивний момент у цьому є уявлення про те, як вона переживає ті самі неприємності.

Поліцейський відвозить мене до відділку, де мене обшукують, мабуть, у пошуках якоїсь зброї. На щастя, він взяв мою сумочку з собою в патрульну машину, але мені не дозволяють її тримати. Мене змушують підписати якийсь бланк, де зазначено, що вони її вилучили.

А потім мене заарештовують за перешкоджання роботі поліцейського та незаконне проникнення на чужу територію. Мені задають купу запитань, беруть відбитки пальців і роблять фотографію для картотеки. Чесно кажучи, це надто жахливо, щоб описати словами. Весь цей час я прошу дозволити мені поговорити з адвокатом, але мені не дозволяють цього зробити, доки не завершиться процедура затримання.

У приміщенні для оформлення затримання є телефон, і мені дозволяють знайти номер Езри в моєму мобільному, який був у сумочці. Я дуже-дуже не хочу йому дзвонити, але мушу. Я навіть не впевнена, чи він візьме трубку в неділю вранці, та й це не той дзвінок, який він хотів би отримати. Мені соромно, що він дізнається, що сталося. Але він мій адвокат, і я зараз потребую його допомоги.

На щастя, він підняв трубку вже після двох гудків, мабуть, тому що йому не звично отримувати дзвінки з поліцейського відділку. — Ало?

— Привіт, Езра… це Наомі.

—

Наомі? —

Він на мить замовкає, і коли я знову чую його голос у слухавці, він звучить здивовано. — Ти дзвониш мені з поліцейського відділку?

— Так. Мене… мене заарештували.

—

Заарештували?

Ти серйозно?

— Це не моя вина! — Я виклала всю історію: про вечірку, звинувачення Джеремі та те, як я планувала піти з вечірки, але потім поліцейський мене схопив, і все це було просто непорозумінням. Ну, так би мовити. — А тепер вони хочуть посадити мене в камеру.

— Ох, — стогне Езра. — Хіба я не казав тобі не йти на ту вечірку?

— Я не йшла! Він сказав мені, що все закінчиться до полудня! Це не моя вина.

— Гаразд, гаразд… — він глибоко зітхає. — Добре. Гаразд. Дай-но я подивлюся, що можна зробити.

— Мені доведеться провести тут ніч?

Думка про те, що доведеться провести ніч у камері, настільки жахлива, що слів навіть не вистачить.

— Не знаю, — каже він. — Напевно, ні. Як я вже сказав, дай-но я подивлюся, що можна зробити.

— Буде застава?

— Сподіваюся, що ні. Напевно, тебе відпустять під особисте зобов’язання.

— Гаразд. — Мій голос зривається на другому складі цього слова. — Дякую, Езра.

— Але це недобре, Наомі.

— Справді? А я думала, що це була геніальна ідея.

Він знову зітхає. — Гаразд. Просто тримайся. Я зроблю кілька дзвінків, а потім поїду до відділку.

Мені хочеться відчути втіху від того, що Езра мені допомагає. Що б я не зробила, він допоможе мені все виправити. Але щойно я кладу слухавку, я вибухаю сльозами.