Розлучення

31

______

Коли Джеремі прийшов сьогодні ввечері забрати Тедді, перше, що той сказав йому, кинувшись у батькові обійми, було: — А мама може прийти на мою день народження?

Джеремі посміхався, вітаючи Тедді, але ці слова миттєво змили посмішку з його обличчя. — Що?

— На мою вечірку, — нагадав йому Тедді. — Мама сказала, що її не запросили, але я хочу, щоб вона прийшла. Вона може прийти?

Джеремі дивиться на мене, на його гарних рисах обличчя з’являється роздратований вираз. Мені трохи соромно зізнатися, що я почала щовечора фарбуватися в очікуванні його приходу, хоча принаймні половину часу це робить Розіта. Можливо, я не можу виглядати так добре, як двадцятивосьмирічна Вероніка, але я гарно причепурююсь.

— Тедді, — каже Джеремі. — Ти не міг би піти до своєї кімнати, щоб я міг поговорити з мамою про вечірку? Я не хочу, щоб ти почув якісь сюрпризи.

— Добре! — радісно погоджується Тедді.

Тедді мчить до своєї маленької кімнати й грюкає за собою дверима, залишаючи нас із Джеремі наодинці у вітальні. Ще хвилину тому я думала, як добре він виглядає, але раптом він здається просто втомленим. Цікаво, чи Вероніка його виснажує.

— Наомі, — тихо каже він. — Я не хочу, щоб ти приходила на цю вечірку.

Його слова не повинні були стати для мене несподіванкою після того, що сказав мені Тедді, і з огляду на очевидний факт, що він мене не запросив, але це все одно відчувається як ляпас. — Тедді хоче, щоб я була там.

— Я знаю, — визнає він. — Але я прошу тебе не приходити. Цей день присвячений Тедді, і я не хочу ніяких драм.

— Хм. Мені здається, якби ти дбав про нашого сина і не хотів драм, ти б не покинув його матір заради двадцятивосьмирічної наркоманки!

— Будь ласка, говори тихіше, — гримає на мене Джеремі, нервово поглядаючи в бік спальні. — Я запланував вечірку на ранок, щоб ти мала решту дня з ним. Просто думаю, що краще, якщо ти не прийдеш.

Я ненавиджу те, як він намагається виключити мене з життя мого сина. Я й уявити не могла, що мене не запросять на вечірку з нагоди шостого дня народження Тедді. А найгірше те, що він навіть не визнає, що саме він не хоче, щоб я там була. Він поводиться так, ніби виключення мене — це частина вищого блага заради Тедді.

— Добре, — кажу я. — Я не прийду на свято.

Його плечі опускаються. — Дякую. Я це ціную.

Полегшення на його обличчі мене дивує. Чому було так важливо, щоб я не прийшла на це свято?

Чи це пов’язано з Веронікою? Чи це вона наполягала, щоб я не прийшла? Чи вона боїться конкуренції, особливо після того, що я про неї дізналася? Чи вона хвилюється, що я дізналася, як вона намагалася мене отруїти, і викрию її?

Гірше того, чи можливо, що Тедді може бути в небезпеці на своїй вечірці?

Я відкидаю цю останню можливість. Якою б диявольською не була Вероніка, вона ніколи не могла б розраховувати, що їй вдасться уникнути покарання за нанесення шкоди дитині під час її власної вечірки з нагоди дня народження. Якщо є місце, де Тедді буде в безпеці, то це саме на цій вечірці.

Я мушу в це вірити.