Розлучення

26

______

Рано-вранці наступного дня я сідаю в машину, щоб вирушити в довгу дорогу до Вестчестера. У мене все ще болять ребра, а в шлунку неприємне відчуття від домашньої комбучі, через яку я ще двічі зригувала, перш ніж нарешті заснула, але я не зважаю на цей дискомфорт. Я не можу зволікати, якщо хочу встигнути повернутися на острів вчасно, щоб забрати Тедді. Незважаючи на те, що стверджував Джеремі на засіданні з медіації, я завжди вчасно забираю свого сина.

Я завжди вважала Вестчестер районом з високим рівнем доходів, навіть вищим, ніж у нашому власному районі, але адреса Вероніки, здається, знаходиться в особливо шикарному районі. Якось шматочки цієї головоломки не складаються в єдине ціле. Сама Вероніка не виглядає заможною, на її машині була велика тріщина, а в її минулому є звинувачення у торгівлі наркотиками, але адреса веде мене до досить вражаючої розкішної вілли з довгою розлогою під’їзною дорогою, що веде до фасаду будинку. Я просто вдячна, що немає воріт, які б не пускали мене, бо було б прикро проїхати весь цей шлях і навіть не змогти пройти через ворота.

Я паркуюся в кінці під’їзної дороги до маєтку. Виходячи з машини, не можу не думати, що Вероніка тут справді виглядала б цілком доречно як «трофейна дружина» якогось багатого бізнесмена. Хто б не був власником цього будинку, він набагато багатший за мого чоловіка.

Я справді подивилася інформацію про цей будинок в інтернеті, перш ніж їхати сюди. У документах власник — чоловік на ім’я Максим Сімінгтон. Я перевірила його, і він справді був генеральним директором великої корпорації. Я також дізналася, що він одружений і має двох дітей. Тож я досі не з’ясувала, який зв’язок із Веронікою.

Коли я підходжу до важких дерев’яних вхідних дверей, бачу вибір між оздобленим дерев’яним молотком і дзвінком. Я вагаюся кілька секунд, намагаючись вирішити, що саме використовувати. Зрештою, я натискаю на дзвінок. А потім, для певності, стукаю ще й у двері.

Я стою там цілу хвилину, розмірковуючи, чи не варто було одягнути щось вишуканіше, ніж мій білий светр і сірі штани для йоги в поєднанні з балетками. Я хотіла почуватися комфортно під час чотирьох годин їзди, які мені доведеться сьогодні проїхати, але відчуваю, що я трохи занадто просто одягнена, щоб стукати у двері цього будинку.

Зрештою двері відчиняються, і я з полегшенням бачу, що жінка середнього віку, яка стоїть за ними, одягнена ще більш по-домашньому, ніж я — у джинси та футболку. Схоже, вага дверей — це межа її можливостей, і вона кидає на мене збентежений погляд.

— Ніяких агітаторів, — каже вона і починає зачиняти двері прямо переді мною.

— Зачекайте! — вигукую я. — Я не агент.

Жінка встигає зупинити двері, перш ніж вони знову зачинилися. Вона оглядає мене з ніг до голови, стиснувши губи. — Чого ви хочете?

— Я… — Я думав про це дорогою сюди і не хочу вигадувати якусь дику історію. Краще бути чесним щодо того, що я шукаю. — Я намагаюся знайти Вероніку Чессон.

Судячи з виразу обличчя жінки, вона не більша шанувальниця Вероніки, ніж я. — Вона тут більше не живе. — Потім вона додає: — І слава Богу.

І вона перехрестилася.

— Ви знаєте, куди вона переїхала?

— Ні. І мені байдуже. — Вона знову починає зачиняти двері. Але потім цікавість бере верх. — А що вам взагалі до неї?

— Вона… — Я знову зважую ситуацію і вирішую сказати їй правду — вона виглядає так, ніби вмирає від бажання облити Вероніку брудом перед потрібною людиною. — Вона спить з моїм чоловіком.

Брови жінки піднімаються аж до лінії волосся. — О!

— І… і він збирається покинути мене заради неї.

— Ну, — вона пирхає, — не можу сказати, що я здивована.

— Чому ні?

— Вона намагалася провернути те саме лайно тут. Тепер я помічаю, що жінка тримає в правій руці ганчірку для посуду. — Ми обидві тут працюємо. Ну, вона працювала тут — тепер уже ні. Це була робота з проживанням: прибирання, виконання доручень і допомога з дітьми.

— Гаразд…

— Вони вирішили дати їй шанс, — каже вона, — хоча вона була наркоманкою. Нібито реабілітованою. Насправді, я думаю, Максим — це містер Сімінгтон — просто вважав її привабливою. А вона така, як ви знаєте, я впевнена.

— Так, — промовляю я. — То… що сталося?

Вона пирхає. — Як ви думаєте, що трапляється, коли запрошуєте до свого дому таку дівчину? Вона кинулася на свого боса — щосили. Намагалася з усіх сил затягнути його до ліжка.

— Невже?

— Ну, місіс Сімінгтон нарешті все зрозуміла й вигнала її. І добре, що позбулася, як я й казала.

Місіс Сімінгтон — молодець. А мені — не дуже.

— Вероніка Чессон шукає багатія, — каже вона. — Вона хоче, щоб хтось її утримував, щоб їй не довелося працювати ані дня в житті. Щоб її гарненькі білосніжні ручки залишалися ніжними й м’якими. Вона стискає ганчірку в руці. — Ваш чоловік багатий?

— Він… Так.

— Тоді, схоже, вона знайшла те, що хотіла. — Жінка морщить ніс. — Я знала, що так буде. Але мені шкода вас. Я впевнена, що ви не заслуговуєте на все це. Ваш чоловік, знаючи її, напевно, теж залишиться в програші. Можливо, навіть гірше.

Це саме те, чого я боялася. Вероніка шукала багатія, і знайшла його в особі мого чоловіка. Вона його не кохає. Їй важливо лише його статки.

— Я… я можу щось зробити? — запитую я жінку. Я знаю, що мій голос звучить відчайдушно, але мені байдуже.

— Ви можете бути дуже обережною. — Жінка кидає на мене погляд, від якого мене пробирає дриж. — У неї брудне минуле, як я вже казала. Вона була наркоманкою — я чула, як Сімінгтони це обговорювали. І я не кажу про щось миле, на кшталт кокаїну. Вона вживала героїн — ви це знали? І вона досі це робить! Я бачила сліди від уколів на її руках.

Я не вважаю кокаїн особливо милим, але думаю, що вводити наркотики у кров — це трохи гірше. Чи знає про це Джеремі? Важко уявити, що він познайомив би свою дитину з жінкою, яка має таке минуле.

— Що ви маєте на увазі під «будьте обережні»? — запитую я її.

Жінка оглядає мене з ніг до голови, ніби розмірковуючи, скільки їй розповісти. Я роблю все, щоб виглядати якомога жалюгідніше. Це неважко.

— Звичайно, у мене немає жодних доказів, — починає вона, — але коли містер Сімінгтон не відразу піддався чарам Вероніки, вона пішла іншим шляхом. — Вона робить значущу паузу. — Вона намагалася позбутися його дружини.

Я роззявляю рота. — Що?