Розлучення

24

______

Приблизно через дві години у мої двері хтось постукав.

Я побігла відкривати босоніж, і на порозі стояв Езра: в одній руці він тримав величезний портфель, а в іншій — коричневий паперовий пакет. — Приніс вечерю.

— Дуже дякую.

Езра зайшов у квартиру й задоволено оглянув приміщення. — Гарне місце.

— Дякую. Воно належало моїй покійній свекрусі.

Він нахиляє голову набік. — То вона тебе переслідує чи…

— Мабуть. Вона сказала Джеремі, що йому не слід одружуватися зі мною. Що він робить помилку.

— Ого. Чудово.

Він ставить пакет із їжею на мій журнальний столик, а потім кладе свою величезну валізу на підлогу. — Не знаю, як ти, а я вмираю з голоду. Цілий день нічого не їв. Не заперечуєш, якщо ми поїмо, перш ніж братися до роботи?

— Звісно, — кажу я. — Я принесу тобі щось випити. У мене є вода та пакетики з соком.

Він сміється. — Які саме пакетики з соком?

— Фруктовий пунш. — Я роблю паузу. — А ще у мене є домашня комбуча.

— Комбуча? — повторює він. — Що це таке?

— Це підсолоджений чорний чай, що пройшов ферментацію, — кажу я. Коли він дивиться на мене з подивом, я додаю: — Він має безліч корисних властивостей.

— Е-е, може, іншим разом, — каже він. — Взагалі-то, вода буде чудово.

Врешті-решт ми їмо, сидячи на моєму дивані. Я замовила «Golden Buddha bowl» з додатковим буряком, а Езра — «teriyaki bowl». Езра з’їдає все за п’ять хвилин, а я роблю виважені кусочки. «Жіночні кусочки», як би сказала моя мама. До кінця трапези Езра сповнений енергії й з нетерпінням чекає на роботу.

— Твій колишній грає нечесно, — каже він. — Він обдурив тебе, щоб ти виїхала, бо знав, що це поставить його в кращу позицію для отримання опіки. Він спустошив твої банківські рахунки, а потім прикинувся, ніби нічого не робив. Він навіть найняв усіх найкращих адвокатів у місті, щоб ти не могла скористатися їхніми послугами. — Він витирає пальці об сорочку. — На його нещастя, він не знав про мене.

— Езра. — Я роблю глибокий вдих. — Я просто хочу сказати, що ціную все, що ти для мене робиш. Чесно кажучи, цей процес такий страшний, а ти здаєшся таким впевненим, що мені від цього стає легше.

— Ну, як я вже казав, я вже багато разів це переживав.

Я кидаю погляд на свою напівз’їдену «будда-боул», вирішуючи, чи хочу ще один шматочок. — Твій розлучення теж було таким жахливим?

— Е-е…

Я червонію. — Вибачте, не слід було про це питати. Це занадто особисте.

— Ні, все гаразд. — Він дивиться на свою порожню миску, ніби все ще хоче ще. Я думаю, чи не запропонувати йому свою їжу, але це може бути занадто фамільярним. — Мій розлучення було… було нормальним. Ми розлучилися за взаємною згодою, і дітей не було, тож все пройшло максимально легко.

Мені не може не бути цікаво, з якою жінкою він був одружений. — Якою була твоя колишня?

— Ну, ти з нею знайома.

— Справді?

Він киває. — Стефані — та, хто направила тебе до мене.

Він був одружений зі Стефані Горман? Ого, цього я зовсім не очікувала. Але, власне, це цілком логічно. Вони обоє юристи — і дуже хороші. І, судячи з того, що вона про нього розповідала, їхнє розлучення, здається, не було надто конфліктним. І я пам’ятаю, як він зрадів, коли я згадав, що саме вона його порекомендувала.

— Я хотів дітей, а вона — ні, — каже він. — Ми знали це ще до одруження, але я думав, що зможу змінити її думку, а вона думала, що зможе змінити мою. Але ми обоє були надто вперті. — Він почісує щетину на підборідді. — Іронія в тому, що минуло п’ять років, вона знову вийшла заміж, а я — ні. Тож, очевидно, у мене все склалося не так уже й добре.

— Ви б хотіли залишитися з нею?

Він важко схиляється на диван, і з-під нього піднімається хмаринка пилу, але він, здається, цього не помічає або не звертає уваги. — Не знаю. Я сумую за нею, але вона знайшла когось, хто хоче того ж, що й вона, і це, мабуть, краще. Принаймні вона щаслива.

— А ти щасливий?

На це запитання він різко підводить погляд. — Що?

— Вибач, — швидко кажу я. — Просто… Ми розмовляли, і я якось забула, що ти мій адвокат. Це було схоже на, знаєш, звичайну розмову.

Його губи здригаються. — Це справді було схоже на розмову.

— Але, звісно, ти не мусиш на це відповідати.

— Ні, ні… Тобто, я думаю, ми сьогодні з’їли достатньо органічної їжі, щоб бути чесними одне з одним. — Він демонстративно постукав по своїй порожній мисці. — Я щасливий. Як і Стефані, я вважаю свою роботу дуже насиченою. Це моє життя. Але, мабуть, я сподівався, що в моєму віці робота не буде моїм усім життям, розумієш?

— Так, — кажу я, — я розумію, про що ти. До того, як з’явився Тедді і ми з Джеремі одружилися, моя робота була всім моїм життям. І я любила її, але завжди думала, що десь там є щось більше. Коли я нарешті це знайшла, це було просто неймовірно. Я нарешті відчула себе повноцінною. — Я роблю тремтливий вдих. — А тепер, просто так, все зникло.

— Ой, не кажи так. — Він хитає головою. — У тебе ж ще є Тедді. Я не дозволю тому козлу забрати його в тебе. І розлучення — це не кінець твого життя, обіцяю. Гаразд, може, я й не найкращий приклад, але поглянь, яка щаслива Стеф.

Я не хочу казати йому, що впевнена, що він теж до цього дійде, бо це прозвучало б зверхньо. Але за той короткий час, що я його знаю, стало ясно, що він хороший хлопець, хоч і трохи ексцентричний. Зрештою, він знайде ту саму жінку, і хто б це не була, їй пощастить, що він у неї є.

— Гаразд, — каже він, — давай братися до роботи.