Розлучення

23

______

У мене призначена зустріч з Езрою в його офісі о п’ятій годині вечора, тож Розіта заїде о четвертій, щоб забрати Тедді.

Розіта працює у нас нянею з тих пір, як Тедді виповнилося близько двох років, хоча відводити його до школи вона почала лише нещодавно. Він був таким непосидючим малюком, що Джеремі найняв її, щоб я могла час від часу відпочити. Тоді я натякнула, що, можливо, захочу знову почати практикувати медицину, якщо вона зможе мені допомогти, але він був категорично проти.

Тепер я замислююся, чи не намагався він завадити мені мати власну кар’єру та заробляти власні гроші.

— Привіт, пані Наомі, — каже Розіта, коли я відчиняю їй двері.

Я відступаю вбік, щоб пропустити її. — Привіт, Розіто.

Вона кидає мені незручну посмішку. На медіації Джеремі сказав, що Розіта збирається свідчити, ніби я — безвідповідальна мати. Мені важко повірити, що ця мила жінка, яку я іноді хотіла б бачити своєю матір’ю, могла б зробити таке.

Тедді все ще грається у своїй кімнаті з набором Lego, який я купила йому на зайві гроші, що в мене зараз є. Я не наважилася сказати йому, що він має дивитися відео з мавпами, але попросила його залишитися у своїй кімнаті, поки я поговорю з Розітою. І ось настав мій шанс.

— Розіто, — кажу я. — Можна з тобою на хвилинку поговорити?

Вона заламує руки. — Мені справді треба йти. Скоро будуть затори.

— Це займе лише секунду, — запевняю я її. — Я просто… мені треба знати… Ти вважаєш, що я не годна до опіки над Тедді?

— О ні, — швидко відповідає вона. — Ви чудова мати, пані Наомі.

— То чому ж Джеремі каже мені, що ви повідомите нашому посереднику, ніби я не відповідальна?

Вона лише хитає головою. — Будь ласка. Я не хочу в це вплутуватися. Саме це я й сказала вашому чоловікові. — Вона кліпає очима, на яких стоять сльози. — Мені потрібна ця робота, щоб утримувати сім’ю…

Я затамовую подих, коли усвідомлюю, що вона мені каже. Чи Джеремі погрожував звільнити її, якщо вона не зробить те, що він сказав? Це не схоже на те, що він міг би зробити. Він завжди був дуже добрим і щедрим до Розіти — він дав їй два тижні оплачуваної відпустки, коли її сестра хворіла, і завжди дарує їй величезну премію на Різдво та день народження.

Перш ніж я встигаю розпитати її далі, мій телефон вібрує на кавовому столику. Я підходжу, щоб подивитися, і на екрані бачу повідомлення від Кори:

Вероніка Чессон

А потім з’являється друге повідомлення з адресою.

Моє серце калатає. Це та інформація, на яку я чекала. Це повне ім’я Вероніки та її адреса. Якщо я хочу дізнатися, чим вона займається і чого вона хоче від моєї родини, то це — місце, з якого варто почати.

Зрозуміло, що Розіта нічого мені не розповість, а мені скоро треба вирушати на зустріч, тож я кличу Тедді з його кімнати і відправляю їх обох у дорогу. Але ще не час вирушати на зустріч, тож я беру телефон і гуглю ім’я «Вероніка Чессон».

Ніхто з тих, хто з’являється у пошуку, не схожий на жінку, з якою спить мій чоловік — принаймні, судячи з фотографії. Хто б ця жінка не була, вона не дуже активна в соціальних мережах. І з огляду на те, що їй близько двадцяти, це здається мені дивним. Такі жінки, здається, заполонили соціальні мережі.

У справі Вероніки Чессон є щось, що не сходиться.

Вказана адреса не місцева. Вона знаходиться в окрузі Вестчестер, у Скарсдейлі — надзвичайно заможному передмісті Нью-Йорка, яке, ймовірно, розташоване за дві години їзди звідси. Я сумніваюся, що вона регулярно доїжджає туди, а це означає, що ця адреса вже не актуальна. Але це не означає, що вона не дасть мені якоїсь інформації. Можливо, завтра я зроблю невеличку поїздку.

Мій невеличкий розшук перериває вхідний дзвінок, і на екрані спалахує ім’я Езри. Цікаво, з приводу чого він дзвонить, якщо я за кілька хвилин вирушаю туди.

— Наомі, вибач, — стогне він, коли я беру слухавку. — Я досі застряг у суді. До п’ятої я не встигну повернутися в офіс. Мені пощастить, якщо я закінчу тут до шостої.

— О, — кажу я, не в змозі приховати своє розчарування. Я відчайдушно намагаюся придумати план дій. — А як щодо завтра?

— Завтра я знову цілий день у суді. Ця клята справа… У будь-якому разі, я б сказав, що ми можемо зустрітися в моєму офісі, коли я закінчу, але, чесно кажучи, я не хочу відправляти тебе в той район увечері.

Мені теж не хочеться йти в той район увечері. Навіть удень там було досить небезпечно. — Ви робите виїзди додому?

Я кажу це жартома, але він не відмовляє. — Так, я міг би заїхати, якщо тобі це підійде, — каже він.

— І ви повинні принести вечерю, — кажу я, знову жартома.

— Гаразд, — каже він. — Піца вам підійде?

— Піца дуже шкідлива для здоров’я, — зауважую я. — Стільки олії та сиру. Не кажучи вже про консерванти.

— О. — Він замовкає, ніби навіть не замислювався над цим. Більшість людей не дуже переймаються тим, що потрапляє до їхнього організму. — То що ти хочеш?

— За п’ять хвилин звідси є чудова органічна кав’ярня. Ти не проти там зупинитися?

— Звісно, — каже він весело, хоча я сподіваюся, що він буде таким же веселим, коли побачить меню.