Розлучення

Епілог

Джеремі

Сьогодні я ледь не втратив все.

Вероніка. Тедді. Боже мій, я ледь не втратив Тедді.

І все через Наомі. Я до кінця не знаю, що саме сталося, бо Ронні досі в шоковому стані й не хоче про це говорити, але саме

Наомі

влаштувала пожежу. Вона спалила мій будинок, а разом із ним ледь не спалила й мого сина.

Не можу повірити, що вона ледь не вбила Тедді. Якби я його втратив…

І це навіть не вперше, коли я ледь не втратив Тедді через Наомі. Вперше це сталося, коли Тедді було трохи більше двох років. Я йшов підземним паркінгом на роботі, прямуючи до своєї Tesla, коли почув голос: — Джеремі? Джеремі Рот?

Я обернувся й побачив за спиною непримітного чоловіка. Йому було десь за двадцять, хоча вигляд у нього був такий, ніби він прожив нелегке життя. Він був на кілька сантиметрів вищий за мене, але набагато худіший. Якщо тільки він не витягне на мене ніж, я зможу впоратися з ним у бійці.

— Так? — сказав я.

— Мене звати Клей Барклі, — відповів він. — І, як мені здається, у вас є дещо, що належить мені.

— Що саме? — роздратовано запитав я.

— Мій син.

Я привів Клея до свого кабінету, де вся історія розгорталася хаотичним потоком слів. Він вважав, що два роки тому моя дружина викрала його немовля з машини. Останні два роки він шукав цього хлопчика, Домініка, і тепер був переконаний, що знайшов його.

— Чому ти думаєш, що Наомі викрала твою дитину? — запитав я його.

Він засунув руку в кишеню своїх пошарпаних синіх джинсів і витягнув маленький рожевий камінь. — Я збирався продати свою машину і прибирав у ній. Знайшов це затиснутим під килимком на задньому сидінні.

Я взяв камінь у нього з рук і обернув його в долоні. На ньому був викарбуваний логотип, схожий на трикутник, з якого з центру випромінювалося світло. Я впізнав його з тих часів, коли Наомі займалася тим містичним кристалотерапевтичним лікуванням. У неї були десятки таких каменів із її логотипом, які вона дарувала клієнтам. Вона навіть подарувала один мені після нашого першого побачення. Згадуючи те, саме тоді я мав би втекти.

— Я зробив зворотний пошук за зображенням, — пояснив Клей. — Він привів мене на сайт твоєї дружини.

Чи моя дружина викрала дитину й залишила після себе

візитну картку

? До того часу я вже усвідомив, у що вплутався, одружившись із Наомі. Якщо в тієї жінки й була хоч одна раціональна думка в голові, я її ще не чув. Ми навіть не могли сісти в машину, щоб вона не влаштувала якийсь дивний ритуал зі своїми кристалами. Якщо я наважувався запланувати сімейну відпустку, будь-яка інформація, яку я їй надавав, миттєво вилітала з її голови, тож коли я казав їй, що час пакувати речі, вона поводилася так, ніби я влаштував їй несподівану подорож. Я щодня думав про те, щоб покинути її, але заради Тедді я не наважувався розбивати нашу сім’ю. Він потребував мене.

— Чого ти хочеш? — запитав я Клея Барклі тим самим різким голосом, яким користувався під час ділових переговорів.

Його голос затремтів. — Я хочу повернути свого сина.

— Він не твій син. Я багато років тому зробив тест на батьківство.

— Ти впевнений, що результат був правильним?

Я почав говорити йому, що впевнений. Результат показав 99,9999998-відсоткову впевненість у тому, що Тедді — мій син.

Але потім я почав переосмислювати ситуацію. Те, що Наомі з’явилася з тим немовлям, було більш ніж підозрілим, особливо з огляду на те, що я так ретельно дбала про контрацепцію. І все ж зараз ми

намагалися

завести другу дитину, але без жодних результатів. Багато з того, що розповідав мені Клей, вписувалося в версію, що вона викрала його.

Але зрештою, що справді змусило мене завагатися, так це те, наскільки цей чоловік був схожий на мого дворічного сина.

— Зроби ще один тест на батьківство, — наполягав він. — Я поки що не піду в поліцію, але мені треба знати. Я не хочу твого хлопчика, якщо він не мій. Але якщо він мій… — Він похитав головою. — Я зробив у житті багато помилок. Але те, про що я не можу перестати думати, це те, що я дозволив комусь вкрасти в мене сина. Я просто хочу, щоб Домінік повернувся.

І тоді він розридався.

Я сказав йому, що зроблю тест на батьківство ще раз і дам йому знати. Я висловив упевненість, що тест покаже, що я є батьком Тедді. Я ні слова не сказав про це Наомі. Я купив тест в інтернеті, скориставшись кредитною карткою, про яку Наомі не знала, поклав мазки зі своєї щоки та щоки Тедді у два конверти й чекав на результати, які надійшли трохи більше ніж через тиждень.

Тедді не був моїм сином.

Я не міг збагнути, як Наомі мене обдурила. Останній тест я надіслав сам, але ніколи не бачив, щоб вона брала зразок у Тедді. Вона, мабуть, щось зробила з його зразком, хоча я досі не знаю, що саме. Якимось чином вона перехитрила мене.

Але не мало значення, що показав тест. Тедді тепер був моїм сином. Думка про те, що цей колишній наркоман забере його у нас, і ми більше ніколи його не побачимо… це було немислимо. Так, Наомі, ймовірно, теж потрапить до в’язниці, але мені було байдуже. Я не міг дозволити йому забрати Тедді. Це було б як ампутація моєї руки.

Від Клея Барклі виявилося напрочуд легко позбутися. Головне мати потрібних знайомих, які допоможуть вирішити проблеми. У нього була довга історія наркозалежності з численними арештами, тож ніхто й оком не моргнув, коли його знайшли мертвим у готельному номері від передозування героїном. Його смерть аж ніяк не була великою втратою для суспільства.

Після цього Наомі була єдиною людиною, яка знала правду про Тедді. Зрештою, їй теж довелося б піти.

Я кілька років вичікував, влившись у нашу сімейну рутину, чекаючи на слушний момент. Потім я зустрів Ронні й закохався в неї. Нарешті у мене з’явився привід назавжди позбутися Наомі.

Зробити так, щоб Наомі під час розлучення виглядала несповна розуму, було досить легко. Зрештою, вона

і справді

була несповна розуму. Але я трохи підштовхнув її. При кожній нагоді я називав їй неправильний час, коли вона мала десь бути, але ніколи не записував це, щоб вона не могла до цього повернутися. Я найняв Розіту і сказав їй, що вона мені потрібна, бо Наомі не могла надійно відвозити Тедді до школи.

А потім, щоб остаточно добити її, я зайшов до квартири Наомі, коли вона була з Тедді на занятті з карате, і поклав слона з встромленим у нього ножем у шухляду Тедді. Мені було шкода, бо я знав, як сильно він любив того слона. Але фотографія того варта була.