Страница 107 из 114
Його голос змушує мене рушити з місця. Він має рацію: Тедді нагорі у своїй спальні, і я мушу вивести його звідси. Немає часу гаяти.
Я обертаюся, залишаючи Флетчера позаду, і піднімаюся сходами так швидко, як тільки можу, але коли я добігаю приблизно до середини, він кричить: — Вероніко?
Я зупиняюся й обертаюся, щоб подивитися на нього. Він досі стоїть біля підніжжя сходів і ще ні на крок не просунувся.
— Закрий за собою двері до підвалу, — каже він. — Це допоможе стримати вогонь.
Я починаю питати його, навіщо йому це, адже він може сам закрити двері, коли вибереться. Саме в цю мить я усвідомлюю, що він не розраховує вибратися.
Але я продовжую рухатися.