Розлучення

64

______

Джеремі трохи злякався, коли я з’явилася біля його будинку з немовлям на руках. Він був одягнений у дизайнерський костюм і солідний краватку, очевидно, збирався на роботу, і, побачивши мене з дитиною, виглядав шокованим. Він зробив кілька дзвінків, щоб перенести свої ранкові зустрічі, а потім швидко відвів мене до своєї квартири, щоб поговорити наодинці.

— Ми користувалися презервативом, — наполягав він. — Завжди.

— Вони не дають стовідсоткової гарантії, — нагадала я йому.

— Я знаю, але… — Він нервово поправляв краватку, поглядаючи то тут, то там. — Чому ти не сказала мені раніше?

— Я не хотіла тебе турбувати, — відповіла я. — Я навіть не була впевнена, чи залишу його собі. Але тепер я знаю, що цій дитині потрібен батько. — Я трохи змінила положення Тедді на руках, щоб Джеремі міг краще його роздивитися. Маленький малюк почав тулитися до мене, коли я його тримала, мені подобалося, як він мені беззастережно довіряв. — Він схожий на тебе, правда?

Тедді справді був

трохи

схожий на Джеремі. Це був приємний збіг. Але Джеремі, здавалося, не хотів дивитися. Він дивився куди завгодно, тільки не на дитину.

— Наомі, — простогнав він. — Я справді хотів би, щоб ти… У будь-якому разі, послухай, нам треба зробити тест на батьківство.

— Ти мені не віриш?

Він кинув на мене болісний погляд. — Як я вже казав, ми були обережні.

Ми

були

обережні. До того ж я була безплідною. Але останнього він не знав.

Хоча я очікувала на це прохання. І я б ніколи не підійшла до нього з дитиною, якби не мала способу впоратися з цим.

Джеремі хотів сам відправити мазки. Він не довіряв мені, і я не могла сказати, що його інтуїція була хибною. Він попросив мене дати йому мазок від Тедді, а все інше він відправить сам.

Я зустрілася з ним через тиждень у кав’ярні, тільки ми вдвох. Він вручив мені тампон у маленькому конверті й сказав, що ми можемо зустрітися знову завтра, після того як я візьму зразок у малюка. Того ж дня я сіла в машину й поїхала на Лонг-Айленд, до будинку, який згодом став моїм, після того як ми з Джеремі одружилися. Але на той час там мешкали батьки Джеремі. Він розповідав мені про це колись, коли ми зустрічалися, і також згадував про боротьбу свого батька з хворобою Альцгеймера.

Коли я приїхала до того будинку, припаркувалася трохи далі по вулиці. Я чекала в машині, поки пані Рот вийде з дому, щоб залагодити справи, залишивши чоловіка вдома. Коли я підійшла до будинку сама, пан Рот із великим задоволенням запросив мене всередину. Він базікав про речі, які лише частково мали сенс, одного разу навіть назвавши Джеремі маленьким хлопчиком. Коли я сказала йому, що мені потрібно провести тест, для якого доведеться взяти мазок зі щоки, він із радістю дозволив мені це зробити.

Отримавши мазок, я поїхала назад до міста. Я передала маленький паперовий конверт Джеремі, який відправив його разом зі своїм мазком на аналіз. Коли прийшли результати, вони показали майже 100-відсоткову впевненість, що ці два мазки належали батькові та синові, як я й передбачала.

Джеремі вважає мене дурною. Він не каже цього прямо, але й не мусить. Та цього разу я перехитрила його.

Джеремі одружився зі мною. Він хотів, щоб у Тедді було двоє батьків, які живуть разом під одним дахом, і хоча він цього не казав, він не довіряв мені самостійно виховувати Тедді. І довгий час ми були щасливі разом. Ну, принаймні я була щаслива.

А тепер з’явилася Вероніка. Тепер усе стає зрозумілим, з огляду на звинувачення у наркотиках у її досьє. Вона, очевидно, дружина чи подруга того наркомана, який лежав непритомний на передньому сидінні, поки Тедді кричав на задньому. Вона була недбалою матір’ю. Вона не

заслуговувала

мати Тедді.

І досі не заслуговує.

І вона нізащо не отримає його назад. Я нізащо не дозволю цій наркоманці забрати в мене сина.

Ні, Вероніка має померти. І знову я маю вчинити розумно.