Розлучення

63

______

Наомі

Ну, тепер я, здається, виглядаю як погана людина.

Але я не погана людина. Справді. Якби хтось почув усю історію, то зрозумів би, що все, що я робила, я робила заради Тедді. Мого сина.

Так, я викрала дитину Вероніки. Хоча, якщо бути чесною, я не

знала

, що це була її дитина.

Вперше я побачила Тедді, коли він був у машині. Я їхала до Сент-Луїса, щоб відвідати маму, і зупинилася на заправці, щоб заправитися. Я побачила ту стару побиту машину біля заправки й подумала, що, можливо, вона зламалася. Я зупинилася, щоб запропонувати допомогу, бо я така добра людина.

На водійському сидінні лежав непритомний чоловік. А поруч із ним, на пасажирському сидінні, лежало щось схоже на набір приладдя для вживання наркотиків. Не те щоб я розбиралася в таких речах, бо я не вживаю наркотики. Але цей чоловік, очевидно, вживав.

Я ледь не пройшла повз, але раптом почула дитячий плач.

Я обережно підійшла ближче й побачила, що на задньому сидінні у автокріслі сиділо немовля. Крихітне створіння, мабуть, лише кількох тижнів від народження. І новонароджений кричав щосили, його крихітне личко почервоніло, а тіло тремтіло від кожної лютої крики.

Я не була матір’ю. Я завжди мріяла нею стати, але кілька років тому мені діагностували важку форму ендометріозу. Саме через це мої менструальні цикли завжди були такими неприємними. Понад рік я носила з собою кристали родючості, місячний камінь та авантюрин, намагаючись завагітніти за допомогою донорської сперми, але, на диво, нічого не сталося. Зрештою лікар сказав мені, що без операції я навряд чи коли-небудь зможу завагітніти. І навіть з операцією мої шанси були невеликі.

Тож мене просто приголомшила хвиля материнської любові до цього безпорадного малюка. Це здавалося… долею.

Я спробувала відкрити двері машини, і, на мій подив, вони були відчинені. Я відчинила двері й вивільнила крихітне немовля з автокрісла. Крики одразу ж стихли. Я вставила йому в рот вказівний палець, і він почав радісно смоктати. За кілька секунд він, мабуть, усвідомив би, що з мого пальця молока не вийде, і плач поновився б.

Я мусила дістати для цього малюка їжу.

Я прийняла рішення за частку секунди. Цей малюк був

у небезпеці

. Я ніяк не могла просто залишити його з цим наркоманом під кайфом. Я мусила врятувати його.

Чоловік на передньому сидінні був надто непритомний, щоб навіть помітити, як я виймаю автокрісло ззаду. Я взяла і малюка, і автокрісло, а потім перенесла їх на заднє сидіння свого власного автомобіля. Потім я знову вирушила в дорогу і їхала, доки не дісталася до будинку своєї матері.

Досить сказати, що моя мати була здивована, коли я з’явилася в неї вдома з новонародженим немовлям. Я розповіла їй, що тримала вагітність у таємниці, але не впевнена, чи вона мені повірила, оскільки я аж ніяк не виглядала так, ніби щойно народила, і в мене не було молока. І вона, мабуть, особливо запідозрила щось, коли я розповіла їй, що мені потрібна її допомога, щоб оформити свідоцтво про народження. Але вона пішла й купила дитяче харчування, а також дістала з горища мою стару колиску.

— А щодо того свідоцтва про народження, — сказала вона мені, — кого ти хочеш вказати як батька?

— Батька немає.

— Звісно, батько є. Ти що, Наомі, навіть основ біології не знаєш?

Батько був наркоманом, якого я знайшла непритомним у його машині. Наскільки я знала, він міг бути й мертвим. Я переривала інтернет у пошуках новин про зниклу дитину, але нічого не знайшла. Схоже, нікому навіть не було діла до того, що її викрали.

— Батько не причетний до цього, — сказала я їй.

— Ну, то хто ж це?

Мені треба було придумати ім’я. Тож я згадала про єдиного хлопця, з яким я зустрічалася минулого року і якого моя мама, здавалося, справді схвалювала. — Його звати Джеремі Рот, — сказала я. — Ти знаєш, той інвестиційний банкір.

Мама подивилася на мене з новою повагою. — Ох. Ну, а чому б тобі не розповісти йому про це?

Ми з Джеремі зустрічалися кілька місяців, що, мабуть, було навіть довше, ніж мало б тривати. Він поводився досить чемно, коли розривав стосунки, але міг би знайти когось набагато кращого, ніж жінку, якій скоро виповниться сорок і яка живе від зарплати до зарплати, і він це знав.

У будь-якому разі, я не могла розповісти йому про дитину, бо насправді це не його дитина, а перше, що зробив би такий чоловік, як Джеремі, це зажадав би тесту на батьківство. Ми жодного разу не займалися сексом без захисту. Він був

дуже

обережним.

— Не будь дурною, — насварила мене мама. — Цей чоловік міг би забезпечити дитині чудове життя. Хіба ти не хочеш цього для свого сина?

Я справді цього хотіла.

Ми назвали дитину Теодором, на честь мого біологічного батька. І зрештою я дозволила мамі внести ім’я Джеремі до свідоцтва про народження. Але лише коли я повернулася до міста, я вирішила звернутися до нього.