b063763bf3984c2ef6c69d5c0efa1423

так само довгими, якими спідниця робила мої ноги.

Я покрутилася з боку в бік, розглядаючи сукню і себе в сукні, з усіх кутів, які

лише могла знайти в дзеркалі. Вже уявляла, як до неї пасуватиме моє намисто

з великих штучних перлин або витончений аметистовий чокер, зібране в пучок

чи випрямлене волосся. «Я зможу вдягати її з балетками», — подумала я. Я

могла б носити її з еспадрильями, танкетками або шпильками. Я могла б одягти

її на роботу, з кросівками та кардиганом… або на побачення, з підборами та

намистом… або просто піти в парк, сісти на лавку й випити кави. Як і обіцяла

Ліла, тканина дихала. Сукня рухалася разом зі мною, ніде не тиснучи, не

тягнучи й не сковуючи. Це втішало, адже, на мою думку, означало, що вона не

робить мене худішою чи ще якоюсь іншою, а навпаки — у ній я стаю

найкращою версією себе. Завдяки сукні я почувалася чудово, вона змусила

мене стати пряміше. І… Я опустила руки по боках. Кишені. У ній навіть були

кишені. «Єдиноріг», — видихнула я.

— Стук-стук! — весело покликала Ліла. — Виходь, виходь, хоч би де ти була

!4

Я востаннє поглянула на себе й вийшла з туалету. У світлі кав’ярні сукня мала

ще ліпший вигляд, і я помічала різні дрібниці: тонкі рюші по боках, крихітний

бантик біля лінії грудей, мереживну вишивку на манжетах.

— То як тобі?

Я подумала, чи не спробувати бути стриманою. Або такою перебільшено

емоційною, які бувають зазвичай люди в модній індустрії.

Зрештою відповіла щиро:

— Це дивовижно. Моя нова улюблена сукня.

Вона заплескала в долоні зі щирим захватом на гарненькому обличчі.

— Я така рада! Ця сукня — ми називаємо її «Джейн» — основа колекції. А є

ще штани… і блузка… — Вона склала руки й притиснула їх до серця. —

Приміряєш їх для мене? Будь ласочка! Я досі бачила їх лише на нашій моделі.

Це моя перша нагода побачити їх, ну, розумієш, у реальному світі.

Я погодилася. І, на мою радість, кожна річ виявилася така сама зручна, така

сама продумана, так само підкреслювала все найкраще в мені, як і «Джейн».

Штани «Памела» з високою талією і широкими холошами — це був шик, жодного несмаку. Цілковита протилежність тих палацо, які вдягають бабусі в

круїз. На білій блузі під назвою «Кеша» були виточки та вигадлива застібка з

гачком, яка достоту не могла випадково розстебнутися. Я зазвичай ненавиджу

жакети, що завжди роблять мене квадратною, завбільшки приблизно з

холодильник, але жакет «Нідія» з дуже видовженою спинкою був пошитий з

вичесаної бавовни, що чудово тяглася, з гарненькими застібками-блискавками

на рукавах, бездоганного сливового кольору.

Останнім у тій сумці з одягом виявився купальник під назвою «Дарсі». Я

підняла плічка й голосно ковтнула. Мабуть, з купальниками мені завжди буде

важко. Навіть після всього цього часу, після всього, що я зробила, аби

полюбити своє тіло (і принаймні прийняти ті частини, які не змогла полюбити), мене досі аж пересмикувало від огиди через целюліт, що ним поросли мої

стегна, через ті величезні складки під руками та випнутий живіт.

Купальник був незвичайний, у вінтажному стилі. Зі спідницею, але не з такою

важкою, до колін, яка запам’яталася мені з тих купальників, що їх зрідка

вдягала моя мама, а гарненька, зібрана хвильками оборочка вкривала

найширшу частину моїх стегон. «Ти зможеш», — дала я сама собі настанову, натягла купальник поверх трусів і поправила лямки.

Ще один глибокий вдих — і я подивилася в дзеркало. Там були мої стегна, такі білі, що, здавалося, вони аж сяють у сутінках. Мої розтяжки, складки жиру

на спині, випнутий живіт. Я заплющила очі, похитала головою та сказала собі:

«Тіло є тіло».

— Дафно? — Гукнула Ліла. — Усе гаразд?

Я не відповідала. «Дихай глибоко, — наказала я собі. — Вище носа». Я

мазнула губи червоною помадою і залізла на свої танкетки. Змусила себе

розтягти рота в усмішці. Нарешті знову підвела погляд — і цього разу замість

целюліту чи складок, рук чи стегон я побачила жінку із сяйливим волоссям і

яскраво-червоними губами, жінку, ладну кидатися у вир, усміхатися в об’єктив

і відкрито жити своїм життям, ніби вона в цьому світі має стільки само прав, як

і всі інші.

Тримаючи це на думці, я відчинила двері. Ліла, яка досі аж навшпиньки

ставала, коли я з’являлася, завмерла. Руки, що їх вона притискала до грудей, опустилися.

— О, — сказала вона ледь чутно. — О!

— Бездоганно, — сказала я, шморгнувши носом.

— Бездоганно, — повторила вона, також шморгаючи, і я зрозуміла, що

знайшла не лише купальник та інший одяг своєї мрії, але й роботу.

Перевдягнувшись у те, в чому прийшла, я повернулася до столу. Ліла

простягнула мені руку із широкою усмішкою.

— Я рада запропонувати тобі стати ексклюзивним обличчям і фігурою

Leef

Fashion

.

Долоня в неї була тепла, потиск — міцний, погляд — прямий, усмішка —

яскрава.

— І я рада буду прийняти цю пропозицію. От тільки…

Ліла поглянула на мене, її відкрите обличчя було сповнене очікування.

— Чому я? — запитала я. — Тобто, чому не хтось, ну, розумієш, більший? —

«Випадковий каламбур», — подумала я й відчула, що червонію.

Ліла якусь мить мовчала, схиливши голову. Сріблясте волосся впало їй на

щоку.

— Мені подобається думка, що створювати кампанію — це все одно, що

збирати крутий образ, — нарешті відповіла вона. — Береш якусь одежину

звідси, якусь часточку звідти. І все має пасувати. Коли замислилася про те, хто

пасуватиме моєму бренду, то зрозуміла, що хочу когось такого, як ти, для кого

все лише починається. Я хочу творити магію з кимось, хто мені подобається, з

кимось, хто нині лише на початку своєї історії. Хочу когось справжнього, —

підсумувала вона. — Ну, настільки справжнього, настільки це можливо в

соцмережах. А ти справжня, Дафно, — пояснювала Ліла. — За це тебе люди й

люблять, через це й стежать за тобою. Від того найпершого відео, що ти

виклала, з оглядом плану тренування… «Краще тіло»?

— «Найкраще тіло», — пробурмотіла я.